Дописи

1 лютого культурна Україна мала подвійну нагоду для святкування: саме в цей день народилися великі українські письменники і поети Евген Маланюк і Оксана Лятуринська.

З цієї нагоди в Січеславській «Просвіті» відбувся просвітянсько-літературний захід, що мав символічну назву «Княжі іменини», бо, як відомо, Евген Маланюк серед решти своїх наймень і регалій мав ще і титул «Князя Духу», а Оксана Лятуринська давно вважається Княгинею української духовності.

Тож Князь мав 125 річний ювілей, а Княгиня – 120 річний.

Вечір ініційовано і підготовлено партнерами Січеславської «Просвіти» Літературним Клубом СвітоГЛЯД» за ідеологічної підтримки Центру імені Дмитра Донцова – Дніпро, бо і постать Маланюка, і постать Лятуринської розглядалися як в площині культурно-літературній, так і в ідеологічно-виховній.

*Стежками волинських лісів блукали разом з Оксаною Лятуринською, де з дитинства вона увібрала в себе кровно-духовні традиції лицарської Волині, їхнє свобідне, кришталеве повітря і запах рідних трав і квітів, переплетіння вірувань і легенд, дохристиянських обрядів і давньоруських звичаїв. Як писав про Оксану Маланюк:

Аж пуща зашумить волинська,

Й на оксамит і златоглав

В сап’янцях легких Лятуринська

Виходить годувати пав.

Гуркіт гармат, постріли рушниць і дзвін шабель супроводжували Маланюківські кроки до народження свідомого українця-воїна. Національно-визвольна боротьба за Самостійність України породила і великого борця, і великий смуток після невдачі 1920року:

Не забути тих днів ніколи:

Залишали останній шмат.

Гуркотіли й лякались кола

Під утомлений грім гармат.

Налітали зловісні птахи,

Доганяли сумний похід,

А потяг ридав: На Захід…

На Захід… На Захід…

І услід — реготався Схід.

Роззявляв закривавлену пащу.

П’яний подих нудив, як смерть.

Де ж знайти нам за Тебе кращу

Серцем, повним Тобою вщерть?

Пізніше, коли волею долі та обставин і Лятуринська, і Маланюк опиняться, як і тисячі инших українців, на чужині (Каліш, Варшава, Прага тощо), коли вони матимуть знайомство не лише поміж собою, а й входитимуть до блискучого грона поетів-вісниківців, (т.зв. «празька школа», назву якої заперечив не лише основний ідеолог культурного феномену «пражан» Дмитро Донцов, але й сам Маланюк!), що найбільше творила у міжвоєнну добу – 20-40рр, яка була розсипана діамантами Музи і Генія сторінками, передусім, донцовського Літературно-наукового-вісника, пізніше –  Вістника: Дараган, Ольжич, Маланюк, Теліга, Стефанович, Мосендз, Лятуринська, Липа, Клен, Бабій, Лівицька-Холодна – ці імена-стяги несли в собі прагнення віднайти рецепт одужання від антинаціонального  удару, що вони всі зазнали і про який так сказав Маланюк: «Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, хто відчув пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену рану, хто задихався в чужім повітрі, в чужім підсонні, під чужим небом, той зрозуміє, про що іде річ і той собі легко може уявити ту психічну «травму», що спричиняє появу поета…»

Для воїна світла Евгена Маланюка зовсім непросто було змінити стилет на стилос – після перших спроб редагування часопису «Веселка» і публікацій в ньому своїх поезій і публіцистичних статей («Ідеї і дії», 1923р – блискуча аналітика причин поразки національно-визвольних змагань в контексті світоглядовому, ідеологічному) він розпочинає багаторічну співпрацю з Вісником і вже в 1925 році виходить перша його велика поетична збірка «Стилет і стилос», а наступного року він надішле своє велике апостольське «Посланіє» на Велику Україну до збольшевиченого, атеїстичного Києва:

Христос не мрія й не мара

Чи Нестерова чи Толстого,

(Блюзнірство пензля і пера), —

Христос — то чинна путь до Бога,

То, перш за все, моральний труд

І в днях натхненна Богом праця:

Випалювать щоденний бруд

І виростать, а не скоряться.

Щоб крізь умовний час землі

Врости у неба вічність божу.

Це не безсилий плач у злі,

А понад злом крилате: можу!

Це не вязничий рай рабів,

В кастратній рівности — отара, —

Ні, це в блакить готичний спів,

Це — творчість, мужність, слава й кара.

Так. Кара. Бо не мертвий „мир“,

А чинний „меч“ на землю дав Він:

Здолавши ніч, з хаосу тьми

Йде день в багрянородній славі.

Страшенний комуняцький галас і таврування «Ворогом народу», «фашистом» лише підтвердили влучність поетичного пострілу Маланюка проти нової «імперії зла».

Оксана Лятуринська мала більш різнопланові таланти аніж її «поетичний товариш» Евген Маланюк. Вона пише, малює, ліпить Україну – вона письменник, маляр, скульптор. Вона творець краси за змістом і формою.

Перша її збірочка «Гусла», яка вийде у 1938 і друга «Княжа емаль» (1941) одразу змусять зрозуміти талант і геніальність її, як  поетки, що володіє власним стилем.

«Національний стиль — те найтрудніше й найконечніше завдання синтезуючого українського творчого процесу сучасности — тріумфує на скупих сторінках скромної книжечки Лятуринської у кожнім рядку» (Маланюк).

Устами славлена

стріла стужавлена.

Хвалена, хвалена,

в отруті калена!

Стріла окрилена,

стріла доцілена.

Кров’ю гартована

**

За око — враже око,

оселя — за оселю!

Благословляйте келих,

де хміль нуртує соком!

За око — враже око!

Одному з двох упасти.

Рука тверда, гранчаста,

ніж гострий та широкий.

**

Ліси ловитв! Опійні ночі!

Звір затремтить, птах затріпоче.

Непевен час ані барліг,

ані відбочини доріг.

Вогні запалять хтиво очі.

Хижак напружиться, і скочить,

і переможно сподалік

у ліс потужний кине рик.

Друге видання збірки «Княжа емаль» 1955р містить в собі дві попередні: Гусла і Княжа емаль і цілком нову збірку «Веселку». Цей триєдиний поетичний доробок стане вершиною її поетичного Олімпу.

**

На чужині і Маланюк, і Лятуринська проведуть більшість свого земного шляху – відірвані війнами і політичними режимами від Батьківщини вони сумуватимуть за Україною усе своє життя. Емігрантське життя не було для них щасливим. Згадаймо емоційний крик Маланюка в щоденнику: «ТУТ квіти не пахнуть!» і філософську потужну поему «Єронім» Лятуринської з її: «Батьківщина може бути лише одна!»

Втомлена від чужини письменниця, вже смертельно хвора, коли вже зовсім віршів не писала, все-таки віднайде духові сили  на поетичну віддяку віршем «На далеку дорогу Євгену Маланюкові»:

Складіть йому «вінець життя» в могилу,

складіть «вінець життя»,

«незгасний яс»

«нев’ялий цвіт»!

Най на дорогу далеку,

в темені темінній

світилкою

присвічує йому «лице Зорі»,

«лице Зорі»!

Він з роду воїн був

і не відклав присвятний пояс,

і не згасив у серці

«іскри золотої»:

онукою ж Дажбожичевим пращур слив!

Він з роду воїн був. Зламавсь стилет.

Зламавсь стилет — схопив він стилос. —

Складіть йому «вінець життя»

«вінець життя»,

«лице Зорі» — «цар-зоре-цвіт»!

А побіч, побіч покладіть

той зламаний, той зламаний стилет!

для свідчень, свідчень Вартовому —

«Товаришу милому Зорі»…

**

В Січеславській «Просвіті» цього вечора було багато високих слів, на які заслуговують наші духовні провідники, наша «княжа верства». «Це ще не лет, але вже наступ», як віршував Майстер. Саме про таких людей, про таких майстрів писав потужний Донцов називаючи їх кастою «луччих людей» України.

Лише одне болюче запитання залишилося у наших відвідувачів: чому ж саме «луччих людей» у нас так мало знають і чому їхні духовні заповіти, культурні дороговкази так мало друкуються в сучасній Україні?

«Просвіта», здається отримує нові виклики і завдання, бо держава, поки, бореться за український «шлунок», а не українську душу.

Максим Дорофєєв, Січеславська Просвіта

Анонси подій у телеграм https://t.me/PROSVITADNIPRO

Січень, як і годиться для українців розпочинається з різдвяних свят, а значить, що дітлахи з дніпровського Пласту колядують і щедрують в нашій затишній оселі. Куди ж без різдвяного вертепу і солодких подарунків? Взагалі роботі з молоддю у нас приділяють багато уваги: проводимо просвітницькі заходи, розповідаємо про видатні історичні події, наприклад про Героїв Крут і їхній славний подвиг. Дуже приємно бачити молоді красиві обличчя і у нас в приміщенні на спільних заходах, гутірках, клубах. Молодо – весело, а значить настроєво і цікаво! Великою популярністю користується наш КіноКлуб. Сюди, вихідними днями, приходять відвідувачі і молоді і старшого віку,бо фільми різні і цікаві, які можна і подивитися, і обговорити. Організатори кіновечорів обіцяють багато цікавинок. Для нас українські традиції не порожній звук – у нас в приміщенні функціонує кобзарський гурток, який виробляє інструменти і зберігає давні традиції кобзарства. Ми запрошуємо гостей кобзарів з усієї України, щоби вони ділилися з дніпрянам своїм оригінальним мистецтвом і талантом. Патріотичне виховання в Січеславській Просвіті на першому місці – наші люди мають любити свою державу, культуру, історію. Так, інтелектуальний захід Бандерівські читання зібрав велику кількість патріотів, які поспілкувалися на актуальні теми сьогодення. Патріотичні заходи не обмежуються лише академічними обговореннями в приміщенні – ми разом з дніпрянами на вулицях нашого міста гуртувалися святкуючи День Соборності, розуміючи особливе значення цього свята, якому вже більше ста років. А ще нас запрошують на телебачення, де ми звітуємо за свою роботу перед дніпрянами і ділимося нашими просвітянськими планами на майбутнє! Плани є! Приєднуйтеся! Разом простіше творити українську, культурну Україну. Команда січеславської Просвіти.

Вже традиційно ідеологічно-інтелектуальний захід  під червоно-чорною назвою «Бандерівські читання в Січеславській «Просвіті» відбувся на високому рівні.

Спільними зусиллями організаторів, а в цьому році ними були: Січеславська Просвіта, Український інститут національної пам’яті і Товариство політичних в’язнів і репресованих вдалося зібрати в одній локації цікавих спікерів із Січеслава і запросити відомого історика, дослідника, викладача Юрія Щура із Запоріжжя з презентацією своєї книги-підручника «Історія української культури: традиції та модерн».

Цього дня в приміщенні Просвіти зібралися разом науковці і держслужбовці, дослідники і спортовці, просвітяни і політики, громадські діячи і просто небайдужі українці. Наймолодшому учаснику Читань було лише 16 років, а найстаршому трішки менше аніж самій Просвіті в Січеславі!

• 

Голова Січеславської «Просвіти», Сергій Тютюнник тепло привітав відвідувачів заходу зі світлим Різдвом Христовим і зазначив, що Бандерівські читання в Січеславській Просвіті  вже мають традиційний статус і з кожним роком рівень організації лише підвищується! За його словами, саме Січеславська Просвіта стає культурним центром для згуртування україноцентричного і патріотичного Дніпра. «Якщо і є швидкий рецепт, як стати на українську стежку в змосковщиному місті, то він такий: йди до Просвіти, ставай її активним учасником, допомагай українській справі часом, гривнею, завзяттям, знанням і ми не помітимо, як перетворимося з українського острову в космополітичному морі на національний континент під назвою українська Україна».

Чудові подарунки і палке вітальне слово приніс з собою професор Ігор Кочергін (УІНП), який зауважив, що має особливу приємність нагадати учасникам Читань, що постать Бандери – це всеукраїнське надбання, а не «галичанський витвір» і саме ми маємо бути прикладом у поширенні ідей Бандери для всієї України, особливо в наших підсовєтських регіонах.

• 

Після святково-вітальної частини, після урочистих згадок про Народження Сина Божого Ісуса Христа і Батька України (за відомою піснею) Степана Бандери перейшли безпосередньо до роботи Конференції.

Темою цьогорічних Читань організатори визначили як «Сучасний етап національно-визвольної боротьби».

Всі відвідувачі “Бандерівських читань в Січеславській “Просвіті” були залучені в процес обговорення сучасного етапу національно визвольної боротьби! Люди мали можливість висловити свою думку шляхом маленьких за форматом відповідей на великі запитання, які Просвіта підготувала у вигляді опитувальника, який складався з 4 запитань:

1. Стан України?; 2. Хто винний? 3. Що робити? 4. Кому робити?

Відвідувачі з ентузіазмом відповідали і, як ми обіцяли раніше, надаємо узагальнену, опрацьовану систему відповідей. Тож, як дніпряни, які належать до патріотичного табору, бачать відповіді на вищезгадані  запитання: Стан України визначений усіма відвідувачами Читань, як «складний», «жахливий», «непростий», «зневірений». Були й такі думки – одна людина вважає, що стан в Україні «нормальний – еволюційний», инша – «нормальний – передреволюційний». Хто винний в цьому непростому стані? Люди відповідали так: від окремих етноменшин, включаючи особливості нашого міста на Дніпрі їх декілька і до українських виборців, які не можуть ніяк «обрати якісну, а головне українську владу!» Все ж вважаємо, що найбільш повторюваною відповіддю було, що найбільше винні у тому, що відбувається в державі Україна є самі українці. На питання «Що робити і кому робити» були консолідовані думки: гуртуватися, вчитися, виховувати нову націю переможців, «творити українську націю, а не вінегрет з народностей». Були екзотичні, але дуже цікаві відповіді – чистити кулемети, «гострити ножі», «поновити Коліївщину». Це свідчить про високий градус соціальної і національної напруги в суспільстві. Хто має рятувати Україну? Відповідь, в принципі, одностайна – лише МИ! Самі українці мають навести лад і порядок у себе вдома!

• 

Вважаємо, що подібна практика опитувань відвідувачів просвітянських заходів дає змогу більше розумітися в орієнтирах і векторах думок української спільноти і бути аналітично готовими до викликів суспільства. Не бути відірваними від людей.

Робота Конференції тривала на високому інтелектуальному рівні. Декілька тез спікерів заходу.

Іван Дремлюга: На сучасному етапі національно-визвольної боротьби слід пам’ятати про тисячі, десятки тисяч патріотів, які були засуджені комуністичним режимом ХХ століття і які досі тавруються «ворогами народу» лише за те, що вони були за духом своїм українцями. Робота по реабілітації, по декомунізації триває і слід долучатися до цієї справи таким інституціям, як Просвіта та иншим громадським організаціям, які називають себе патріотичними, більш активно! Пам’ятаємо подвиги наших попередників – несемо їхній смолоскип Волі!

• 

Сергій Копанєв: Я стояв біля витоків націоналістичної організації в Дніпрі на початку 90-х років ХХ століття. Мав за честь особисто бути в знайомстві зі Славою Стецько – маю її автограф! Дуже добре пам’ятаю те покоління романтиків і ідеалістів, що належали до Конгресу українських націоналістів і як ми мріяли про українську Державу за змістом, а не назвою! Вже тридцять років, як мрія залишається мрією, але націоналісти ніколи не складуть зброю, бо накази і заповіти Степана Бандери і Ярослава Стецька мають бути виконаними!

• 

Станіслав Дуб: Дніпровські Бандерівські читання ініціювали хлопці і дівчата з Правого Сектору. Першим організатором і модератором був я. Слід згадати велику подвижницьку роботу у цьому питанні друга Олександра Вайса. Ми сьогодні всі говоримо правильні речі. Але я хочу зробити необхідний акцент. Зараз багато хто б’є себе в груди і називає націоналістом. Але насправді такими не є! Вони не витримують ані ідеологічної, ані духової перевірки! Нагадаю, що націоналізм – це ідеалістична ідеологія і аж ніяк не матеріалістична, тож всі ці атеїсти навряд можуть бути націоналістами у яких первинна саме Ідея, а не Матерія! Націоналізм  – це Бандера і Донцов, Декалог і Волюнтаризм! І аж ніяк не «політична доцільність», компроміси і «вибори – наше все»! Так, влада нам потрібна, але якщо ми перетворимося лише на гвинтики старої системи нічого не зміниться! Маємо бути новим Двигуном України на сучасному етапі національно-визвольної боротьби! Слава Степанові Бандері – дороговказу і натхненнику поколінь українців.

• 

Юрій Щур: Я не вперше в Дніпрі, але дуже приємно, що саме сьогодні нас так багато – це означає лише одно: Ідеї Степана Бандери актуальні і вони живі! Маяк на прізвище Бандера продовжує світити в темряві для тих хто заблукав. Він, як магніт, притягає до себе подібних йому: сильних відчайдухів, ідейних особистостей, розумних, красивих і, як сказав би неперевершений метр Дмитро Донцов, «луччих людей»! Я радий бути в спільноті «луччих людей» Дніпра! Дякую! Для мене це честь!

• 

Я привіз з собою свою нову книженцію, як називається «Історія української культури: традиції та модерн». На мою думку, нам слід більше звертати увагу на нашу культурну спадщину – там є відповіді на багато запитань: від «хто вороги» до «як перемагати ворогів». Звісно, що сучасний етап боротьби за Україну передбачає апріорі використовувати весь величезний досвід попередніх поколінь борців: мазепинців, петлюрівців, бандерівців. Дуже хочеться, щоби сучасні лідери націоналістичних організацій усвідомили ризики втрати держави і спромоглись на адекватну консолідовану позицію. 

Слід зазначити, що Юрій Щур подарував Січеславській Просвіті і відділу Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова рідкісні книжкові подарунки. В свою чергу Просвіта презентувала гостям і подарувала науковцю з Запоріжжя унікальний і раритетний часопис «Запорожжє» виданий у 1906 році, як перший україномовний часопис в Катеринославі за редакцією Дмитра Яворницького! Вийшло лише перше і єдине число часопису, яке віднайшов в архівах наш славний земляк, відомий краєзнавець, журналісті і дослідник Микола Петрович Чабан.

Захід імені Степана Бандери в Дніпрі тривав майже 4 години, але якщо і була втома, то лише приємна. Було відчуття, що сьогодні бандерівці з Січеславської Просвіти, бандерівці Дніпра роблять корисну українську справу: знаходять поміж собою точки дотику, консолідуються, шукають відповідей на одвічні запитання і готові йти вперед: під червоно-чорним стягом і дороговказами Провідника вже на сучасному етапі національно-визвольної боротьби.