Автор: <span>Січеславська Просвіта</span>

Пересічні люди переконані – у країні, де вирує жорстока війна, де кожного дня життя бореться зі смертю, а українське світло з північною темрявою, де лютий місяць лютує в травні холодним подихом смерті на весняні трави і квіти – тут немає зараз можливості згадувати про красу і світло, культуру і мистецтво. Ніби, за їхньою хибною думкою, це виглядає аморально й нечесно стосовно тисяч і тисяч військових, які на передовій, десятків тисяч загиблих, мільйонів українців, змушених покинути свої домівки через небезпеку окупації.

Саме до останньої категорії, тобто переселенців, належить художник-графік Борис Романов. Він був змушений тимчасово покинути свою рідну оселю у місті Сєвєродонецьку Луганської області і знайти собі притулок у місті на Дніпрі. Як людина творча – член Національної спілки художників України – він жодної миті не вдавався до простодушних і примітивних думок, що, виявляється, настає такий час, коли люди мають не помічати красу, коли свою творчу музу необхідно ув’язнити в полон чорно-білого існування, де є лише короткі повідомлення про втрати, руйнування, небезпеку. Навпаки – Борис Романов швидко знайшов однодумців, колег по мистецькому цеху, друзів із просвітянської родини і вже через певний час разом з ними зумів організувати персональну виставку власних робіт «Мій Шевченко» у Дніпровському Будинку Мистецтв! У творчому доробку майстра понад 400 графічних мініатюр і головною відповіддю усім, хто вважає «мистецтво під час війни не на часі», стали акварелі із серії «Дніпровські замальовки», створені за останній місяць перебування художника у Дніпрі! Тобто муза майстра вибухнула новими творчими здобутками в нових умовах, у новій реальності. Натхненню і прагненню нести світле в цей жорстокий світ не заважають бомби і ракети, вибухи і постріли. Мистецтво стає щитом людських душ, як бронежилети захистом людських тіл під обстрілами ворога. Головне – зберегти наші світлі, добрі серця, що почорніли за останні місяці і благають про зарядний пристрій від людей, які дотичні до Неба.

Зрозуміло, що саме Тарас Шевченко (вкотре!) є головною фігурою виставки. Саме його постать в такий час надихає, захищає, рятує Україну від московитської навали. Знову Батько Тарас, одвічний символ нескореної нації, її дороговказ і орієнтир є скарбницею сили і духу у важкі часи. Шевченківські роботи Бориса Романова зберігаються в Національному музеї Т. Г. Шевченка, Національному музеї літератури України та Музеї книги і друкарства у Києві, в музеї Кобзаря у Черкасах, Музеї Т. Г. Шевченка у Пекіні, а також у подібних установах в Бельгії, Італії та ін.

Приїхавши з міста Луганської області з постійно існуючими небезпеками і тривогами до славного міста Дніпра, Борис Романов налагодив контакти з місцевими культурними центрами, зокрема із Січеславською Просвітою, яка, як відомо, під час війни є волонтерським і координаційним центром, але продовжує займатися і професійною діяльністю – влаштовуються літературні вечори, зустрічі з видатними людьми краю, які несуть «добре і вічне».

«Ми – просвітяни. Люди, які навіть в такі часи мусять дбати про вічні категорії і смисли буття. Мистецтво – це відображення дійсності, в якому ми усі перебуваємо. І те, що Шевченко знову надихає таких майстрів, як Борис Романов, свідчить про його актуальність і доречність саме зараз. Зі свого боку, я, як голова місцевої «Просвіти», готовий підтримати будь-які мистецькі, культурні, християнські ініціативи творчих людей з тимчасово окупованих територій і надати їм усіляку підтримку в реалізації їхніх творчих задумів і проєктів. Ми підтримуємо і запрошуємо гостей Дніпра на персональну виставку нашого колеги Бориса Романова і щиро переконані, що танки та гради це тимчасово й ненадовго, а мистецтво і Шевченко – це назавжди!» – зазначив Голова Січеславської Просвіти (Sicheslavska Prosvita Сергій Тютюнник.

Дуже тішить просвітянська співпраця на рівні організацій у наш час. І коли в Луганській області тимчасово продовжується люта зима, в Дніпрі, або як люблять його називати місцеві козаки – Січеславі, – вже весна! Весна, яка дарує надію, що краса нашого мистецтва, дивовижність і безкрайність української культури та національних традицій принесуть українську перемогу і на Донбас, і в Крим, і в усій Україні.

Заряджаймося весною і красою, напуваймося словом і смислом, несімо тепло і світло нашим втомленим, але нескореним душам.

Також додаються роботи екслібриси Бориса Романова.

Згуртованість, злагоджена робота кожного та небайдужість – риси, які здатні подолати найтяжчі випробування.
Сергій Тютюнник – голова Січеславської Просвіти та Ірина Годованець – член Січеславської Просвіти.

Анонси подій у Січеславській Просвіті на нашому телеграм каналі:
https://t.me/PROSVITADNIPRO
та на сторінці у мережі Фейсбук:
https://www.facebook.com/prosvita.dnipro/

24 лютого 2022 року. Ця дата увійшла в історію як категоричне зривання масок із сусіда-маньяка під назвою Московія і підтвердження її статуса як держави-терориста, держави-агресора, яка в нелюдський спосіб бажає задовольнити свої імперські загарбницькі амбіції шляхом знищення вольного і самостійного українства. Нагадаємо, що активна війна Росії з Україною триває з 2014 року, а перманентно – століттями. Зранку, 24 лютого, Москва нанесла ракетні і бомбові удари по Києву, Дніпру, Харкову, Миколаєву та инших великих і малих містах України. Прийшло остаточне усвідомлення – це повномасштабне вторгнення РФ, метою якого є знищення української держави. З перших годин нової і жахливої фази (з 24 лютого) російсько-української війни, Січеславська “Просвіта” працює як мобілізаційний, координаційний та волонтерський центр. Ми відвідали приміщення “Просвіти” у Дніпрі та поговорили з командою волонтерів. Наші співрозмовники – люди, які ще вчора планували історичні лекції і літературні клуби, кінопокази, мовні курси і філософські диспути, а зараз є активними волонтерами та помічниками як переселенцям, так і мілітарним підрозділам на лінії зіткнення. – Розкажіть, будь ласка, як у вас з’явилася ідея переформатувати роботу просвітянської організації на волонтерський центр?Сергій Тютюнник, Січеславська “Просвіта”: – Відповідь насправді дуже проста і логічна. Ми є однією з найстарших громадських організацій України (нам майже 170 років!), яка створена на патріотичних засадах. Біля нас, або разом з нами працюють справжні патріоти і націоналісти. Так, у нас дуже гарні стосунки і взаємоспівпраця з дніпровськими націоналістичними організаціями на кшталт “Правий сектор”, ВО “Свобода”, НіЦ імені Дмитра Донцова. Зрозуміло, що сценарій ймовірного вторгнення Москви нами розглядався і у нас ще ДО 24 лютого була домовленість з націоналістами з цих організацій, що Січеславська “Просвіта”, у разі потреби, перетворюється на мобілізаційний центр для ДУКу ПС (14 окрема резервна сотня) та волонтерський і координаційний штаб, який має задовольняти нагальні потреби, як військових, так і цивільних, які потребують першої допомоги в продуктах харчування, медикаментах, одязі та ін. Саме так, з восьмої ранку 24 лютого ми і розпочали волонтерську сторінку нашої організації.- Один день з життя сучасної “Просвіти”. Як би ви його охарактеризували? Чим вона живе і як саме наближає головну мрію усіх українців – настання миру?Сергій Тютюнник, Січеславська “Просвіта”: – По-перше, хочу вас виправити – все ж головна мета всіх українців – це українська перемога, яка і принесе нам мир і завершить цю війну. Наш день триває 24 години, бо инколи гуманітарні вантажі здалеку зустрічаємо вночі. У нас наразі добра співпраця з волонтерською організацією “Разом” (м. Умань), волонтерським рухом “Зимна вода” (м. Львів). Окремо хочеться підкреслити роль Української греко-католицької церкви в особі отця Олега Ладнюка, який є справжнім двигуном нашої волонтерської діяльності і рятівником українських людей, яких обстрілюють московські ворожі сили: він їх вивозить з-під бомб до Дніпра, а ми вже тут ними опікуємося: надаємо речі, продукти, засоби гігієни, медикаменти. Але ми намагаємося допомагати не лише переселенцям і втікачам, яких наразі дуже багато з Харкова, Маріуполя, Енергодара, Сєвєродонецька і т. д. Є декілька військових підрозділів, з якими ми співпрацюємо: ДУК ПС (14 окрема резервна рота) (Дніпро), “Карпатська Січ”, ВГО “Сокіл” (Київ), 93 ОМБР (Харків) тощо. Звичайно, не забуваємо і про місцеву ТерОборону, регулярно їм відправляється медицина, маскувальні сітки, продукти харчування й солодощі. Географія нашої діяльності – від Дніпра до Києва, від Харкова до Лисичанська і Сєвєродонецька. Збираємо замовлення, а потім або закупляємо, якщо є можливість, або контактуємо з тими, у кого є, і працюємо: розвантажуємо, завантажуємо, доставляємо! Для нас немає нічого неможливого! – Якісь цікаві моменти чи події траплялися в ці дні?Максим Дорофєєв, ВО “Свобода”:- У нас кожного дня трапляються якісь чудесні історії чи цікаві моменти! То фура 20 тонн, яка за габаритами не змогла потрапити у двір нашого Центра і ми змушені були її розватажувати “з колес” майже на дорозі у комендатську годину під наглядом доброзичливих поліціянтів. То неймовірна кількість уже готових вареників, яка приїхала з Умані. То дитячі розповіді діток з Маріуполя, від яких хотілося кричати. То дівочі очі, які завмерли болем і жахом і які ми розтоплювали своєю увагою і допомогою. То весела молодь з Сєвєродонецька, для яких вже “гради то впринципі нормально”. То гарні, “божевільні” дві свободівки, які автівкою зі Львова вирушили рятувати музей у Слов’янську і відвідали нас у Дніпрі з добрими намірами і подарунками. То радість людей, які обійшли все місто з надією знайти, наприклад, “щось” і заплатити будь-які гроші, а отримали у нас це “щось” безкоштовно і з усмішкою!

А ще був чудовий медичний вантаж зі Львова на нашу адресу, що був організований націоналісткою і свободівкою Мариною Даниловою, який ми направили до Медичної служби Збройних Сил України. – Чи є у волонтерського центру Січеславської “Просвіти” якісь окремі потреби чи, можливо, побажання?Сергій Тютюнник, Січеславська “Просвіта”: – Потреби у нас є. Це, передусім, можливість забезпечити волонтерський процес необхідними технічними речами: паливо, автомобілі. Дійсно, якщо і треба щось дуже – то це або талони на бензин, або сам бензин, або гроші на нього. Ми приймаємо продукти харчування, воду, одяг, засоби гігієни, медикаменти, які зараз на 80% йдуть на забезпечення переселенців, яких в місті вже дуже багато. Є окремі замовлення від наших військових, які виконати без грошей неможливо, наприклад, придбання тепловізора для підрозділу в Києві. Збираємо і виконуємо. Тож у кого є можливість допомогти коштами – ми та військові будемо лише раді. Таких замовлень багато. Робимо, що можемо.Валентина Полонська, НіЦ імені Дмитра Донцова: Бажання наше єдине – якнайшвидше перемогти одвічного ворога Москву і повернутися до нормального життя. Відбудовувати міста, творити нові культурні проєкти і робити усе, щоби Україна стала і була Великою Україною! Україною, де живуть в мирі і злагоді, добробуті й порядку щасливі громадяни вільної української держави.