Січеславська Просвіта, автор у Січеславська Просвіта - Сторінка 18 з 34

Автор: <span>Січеславська Просвіта</span>

ТЕМА ДНЯ. Втікачка олігархічної “еліти”

Георгій Філіпчук, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Нині перед Україною постала реальна загроза війни з боку Росії. Низка країн Заходу надає нам реальну військову та фінансову допомогу, українське суспільство мобілізується для відсічі агресору. А що олігархи? Володарі землі, надр, банків, яхт та парламентських фракцій… Хіба вони хоча б якусь частину мільярдних статків, нажитих на мозолях українського народу, віддали на захист України . Ні! Вони в час небезпеки спішно разом зі своїм виплодом покинули Україну на чартерах, адже ніколи вона не була для них рідною. А їх капітали вже давно вивезені в офшори. Евакуювалися й опезежисти – носії ідей «руського міра», любителі путінізму. Правда, залишили тут свої телезомбоящики, якими продовжують дурити народ в окупованому ними ж інформаційному просторі. За цей умовно «збитковий» телебізнес вони триматимуться до останнього, бо добре обізнані з його призначенням. І про це треба не забувати ні на мить. Український народ мусить зробити так, щоб їхнє «повернення» ставало для них дедалі пекельнішим. Наступає відповідальна пора, коли, нарешті, треба позбутися в Україні олігархату, колаборанства, зрадництва й україноненависництва.

Саме цю внутрішню загрозу варто обговорювати політикам на різних рівнях. Бо дуже прикро впродовж двох днів спостерігати за окремими саморекламуючими «патріотами», які наввипередки кинулися захищати «теленаших» муравйовців від санкцій. Агов! Невже ще й досі не дійшло, що до таких ворожих телеіндустрій потрібно було застосувати санкції значно раніше, ще «позавчора». Тому таким захисникам слід дбати не про приватне та вузькопартійне, а про реальне зло, що загрожує національним інтересам. Будьмо свідомі, адже головним завданням чужинського олігархату – замінити Національну ідею «хлібоїдщиною», боячись, що українці, цінуючи найвище свободу, таки пересядуть одного разу з волів на локомотиви, а замість трембіт візьмуть рушниці (за Донцовим), щоби розмова зі здичавілими зайдами-глитаями стала зрозумілішою.Бо така позиція має формувати загальний фронт українського спротиву, торкаючись будь-якої чутливої національної теми – економіки, культури, мови, Церкви, освіти, армії, закордонного чи підневільного співвітчизника, влади, яка мусить завжди бути україноцентричною. Тому Україна (включно з окупованими територіями Донбасу та Кримом) має розглядатися кожним лише в контексті, що це українська земля і українці тут є її господарями. Не втрачаймо українське, не даймо висохнути жодному національному джерелу. Сьогодні нашою найнадійнішою зброєю є Шевченкове Слово. “Розкуйтеся, братайтеся”. У цьому єднанні знайдемо свою Правду, Силу й Перемогу! Слава Україні!

Філіпчук Георгій Георгійович — доктор педагогічних наук, професор

Джерело – Сторінка Георгій Філіпчук, Члена Центрального правління, першого заступника голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

У Січеславській Просвіті відбулася онлайн трансляція ІХ читань Світ ідей Степана Бандери та виклики XXI століття

Вчора у Січеславська Просвіта як інформаційного партнера Бандерівські читання відбулася онлайн трансляція ІХ читань Світ ідей Степана Бандери та виклики XXI століття.

Приводимо декілька відгуків присутніх у Дніпрі та Києві:

Січеславська Просвіта

Valentyna Polons’ka, Січеславська Просвіта:

Людей зібралося не так багато, як хотілося б, бо одне діло назватися бандерівцем та заселфитися біля пам’ятника Бандері, але зовсім інша справа ДІЯТИ як бандерівець, або хоча б, як мінімум, прочитати його працю, хоч одненьку… Тут у нас зазвичай, більше тих, хто, як казав класик (с) на словах, а не на ділі…😏Але менше з тим. На жаль, цьогоріч не вдалося особисто відвідати подію, хоч і збиралася, та не завжди все залежить від наших бажань… Так ось. Сказати, що це було цікаво – не сказати нічого. Бо Бандерівські читання – це надзвичайно високий рівень інтелекту, це незламний Бандерівський Дух , це потужна Сила націоналізму, це глибина порушених питань з розбудови та утвердження держави Україна та бачення і пропозиції шляхів їх вирішення від блискучих доповідачів, які і є справжньою інтелектуальною елітою України, серед яких складно виділити когось одного, бо всі – надзвичайно потужні. Окрема і особлива подяка – Ірина Фаріон – за емоційний запал, що надихає і спонукає до правильних дій. Yuriy Syrotyuk і всім причетним велике спасибі за організацію події. Дякую також Сергій Тютюнник, Max Dorofieiev, Iryna Hodovanets за організацію онлайн трансляції. Шануймося!

Max Dorofieiev, Січеславська Просвіта:

Станіслав Дуб та Максим Дорофєєв, Січеславська Просвіта

Дозвольте подякувати від представників купи правильних організацій міста Дніпра, які спостерігали київські Бандерівські читання онлайн в Січеславській Просвіті дружній команді УССД: Юрій Олійник, Tetyana Boyko, Oksana Motrynchuk, і, звісно, “перпеттум мобіле” інтелектуального дійства імені Степана Бандери моєму побратимові Yuriy Syrotyuk! Ви неймовірні молодці! Все це зробити, організувати, зшити, склепати, донести без додаткових (будь-яких!) ресурсів можуть лише люди виняткові і особливі – ідейні, молоді, енергійні, інтелектуальні, красиві і прекрасні) Якими ви безперечно є! Про гостей і їхні доповіді напишу окремо, бо зараз осанна зброярам духовного фронту, який є важливим, бо ТУТ перемога, бо ТУТ якість, а не кількість, бо ТУТ Слово, а воно завжди спочатку, завжди в авангарді!Щиро дякую особисто і від моїх друзів по правильним справам. Ви – кращі! #УССД_Натхнення_Бандера

Larysa Nitsoi, Київ:

“Український націоналізм неможливо знищити, його можна лише вкрасти”. Задумалася. Як не поливай брудом українських націоналістів, як не виховуй у людей страх до націоналізму чи відразу, як не формуй несприйняття націоналізму, але (не гендер, фемінізм, толерантність, мультикультуралізм, космополітизм тощо, вибачте, не збираюся нікого ображати), саме український націоналізм піднімає українців на боротьбу. Так було завжди. Так є тепер. Саме націоналізм покликав народ на Майдан. Саме націоналізм повів українців рити окопи і стати стіною проти Мордору. Так, українські націоналісти поки в меншості, але націоналістичний дух – то така сила, що, навіть перебуваючи в меншості, його достатньо, щоб піднімати більшість на боротьбу. Як лише вороги не намагалися знищити в українцях націоналізм! І ніби вже й не раз вдавалося – а він все одно звідкілясь виринає в людях.У наш час націоналізм, якщо вбити не вдалося, вирішили вкрасти, рейдернути, роздерибанити. Розтягнути на гвинтики і присвоїти тими, хто ніколи націоналістом не був, не став, сіє далі вороже ставлення до націоналістів, однак, тулить до себе якимось боком якісь частини націоналізму, при цьому націоналістом не стаючи… Сьогодні цей хитрий процес ми спостерігаємо постійно…Фраза “Націоналізм неможливо знищити, його можна лише вкрасти” належить не мені. Її сказав сьогодні Євген Карась на Бандерівських читаннях. Колись я думала, що “Бандерівські читання”, це збираються, як у хаті-читальні, і читають по колу праці Бандери, які він колись писав. Все не зовсім так. Вже 9-тий рік поспіль Юрій Сиротюк збирає на Бандерівські читання в Києві широке коло загалу, щоб послухати цікавих лекторів, науковців з високими званнями, дослідників, активістів, виступи яких звучать в унісон зі світом ідей Степана Бандери. Це пошуки відповідей на виклики. Це читання Бандери по-новому, по-сучасному.Було дуже цікаво. Як завжди. Чудове товариство і прекрасне надихаюче спілкування. Дякую.

Княжі іменини в Січеславській Просвіті

1 лютого культурна Україна мала подвійну нагоду для святкування: саме в цей день народилися великі українські письменники і поети Евген Маланюк і Оксана Лятуринська.

З цієї нагоди в Січеславській «Просвіті» відбувся просвітянсько-літературний захід, що мав символічну назву «Княжі іменини», бо, як відомо, Евген Маланюк серед решти своїх наймень і регалій мав ще і титул «Князя Духу», а Оксана Лятуринська давно вважається Княгинею української духовності.

Тож Князь мав 125 річний ювілей, а Княгиня – 120 річний.

Вечір ініційовано і підготовлено партнерами Січеславської «Просвіти» Літературним Клубом СвітоГЛЯД» за ідеологічної підтримки Центру імені Дмитра Донцова – Дніпро, бо і постать Маланюка, і постать Лятуринської розглядалися як в площині культурно-літературній, так і в ідеологічно-виховній.

Максим Дорофєєв

*Стежками волинських лісів блукали разом з Оксаною Лятуринською, де з дитинства вона увібрала в себе кровно-духовні традиції лицарської Волині, їхнє свобідне, кришталеве повітря і запах рідних трав і квітів, переплетіння вірувань і легенд, дохристиянських обрядів і давньоруських звичаїв. Як писав про Оксану Маланюк:

Аж пуща зашумить волинська,

Й на оксамит і златоглав

В сап’янцях легких Лятуринська

Виходить годувати пав.

Гуркіт гармат, постріли рушниць і дзвін шабель супроводжували Маланюківські кроки до народження свідомого українця-воїна. Національно-визвольна боротьба за Самостійність України породила і великого борця, і великий смуток після невдачі 1920року:

Не забути тих днів ніколи:

Залишали останній шмат.

Гуркотіли й лякались кола

Під утомлений грім гармат.

Налітали зловісні птахи,

Доганяли сумний похід,

А потяг ридав: На Захід…

На Захід… На Захід…

І услід — реготався Схід.

Роззявляв закривавлену пащу.

П’яний подих нудив, як смерть.

Де ж знайти нам за Тебе кращу

Серцем, повним Тобою вщерть?

Пізніше, коли волею долі та обставин і Лятуринська, і Маланюк опиняться, як і тисячі инших українців, на чужині (Каліш, Варшава, Прага тощо), коли вони матимуть знайомство не лише поміж собою, а й входитимуть до блискучого грона поетів-вісниківців, (т.зв. «празька школа», назву якої заперечив не лише основний ідеолог культурного феномену «пражан» Дмитро Донцов, але й сам Маланюк!), що найбільше творила у міжвоєнну добу – 20-40рр, яка була розсипана діамантами Музи і Генія сторінками, передусім, донцовського Літературно-наукового-вісника, пізніше –  Вістника: Дараган, Ольжич, Маланюк, Теліга, Стефанович, Мосендз, Лятуринська, Липа, Клен, Бабій, Лівицька-Холодна – ці імена-стяги несли в собі прагнення віднайти рецепт одужання від антинаціонального  удару, що вони всі зазнали і про який так сказав Маланюк: «Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, хто відчув пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену рану, хто задихався в чужім повітрі, в чужім підсонні, під чужим небом, той зрозуміє, про що іде річ і той собі легко може уявити ту психічну «травму», що спричиняє появу поета…»

Максим Дорофєєв

Для воїна світла Евгена Маланюка зовсім непросто було змінити стилет на стилос – після перших спроб редагування часопису «Веселка» і публікацій в ньому своїх поезій і публіцистичних статей («Ідеї і дії», 1923р – блискуча аналітика причин поразки національно-визвольних змагань в контексті світоглядовому, ідеологічному) він розпочинає багаторічну співпрацю з Вісником і вже в 1925 році виходить перша його велика поетична збірка «Стилет і стилос», а наступного року він надішле своє велике апостольське «Посланіє» на Велику Україну до збольшевиченого, атеїстичного Києва:

Христос не мрія й не мара

Чи Нестерова чи Толстого,

(Блюзнірство пензля і пера), —

Христос — то чинна путь до Бога,

То, перш за все, моральний труд

І в днях натхненна Богом праця:

Випалювать щоденний бруд

І виростать, а не скоряться.

Щоб крізь умовний час землі

Врости у неба вічність божу.

Це не безсилий плач у злі,

А понад злом крилате: можу!

Це не вязничий рай рабів,

В кастратній рівности — отара, —

Ні, це в блакить готичний спів,

Це — творчість, мужність, слава й кара.

Так. Кара. Бо не мертвий „мир“,

А чинний „меч“ на землю дав Він:

Здолавши ніч, з хаосу тьми

Йде день в багрянородній славі.

Страшенний комуняцький галас і таврування «Ворогом народу», «фашистом» лише підтвердили влучність поетичного пострілу Маланюка проти нової «імперії зла».

Оксана Лятуринська мала більш різнопланові таланти аніж її «поетичний товариш» Евген Маланюк. Вона пише, малює, ліпить Україну – вона письменник, маляр, скульптор. Вона творець краси за змістом і формою.

Перша її збірочка «Гусла», яка вийде у 1938 і друга «Княжа емаль» (1941) одразу змусять зрозуміти талант і геніальність її, як  поетки, що володіє власним стилем.

Максим Дорофєєв

«Національний стиль — те найтрудніше й найконечніше завдання синтезуючого українського творчого процесу сучасности — тріумфує на скупих сторінках скромної книжечки Лятуринської у кожнім рядку» (Маланюк).

Устами славлена

стріла стужавлена.

Хвалена, хвалена,

в отруті калена!

Стріла окрилена,

стріла доцілена.

Кров’ю гартована

**

За око — враже око,

оселя — за оселю!

Благословляйте келих,

де хміль нуртує соком!

За око — враже око!

Одному з двох упасти.

Рука тверда, гранчаста,

ніж гострий та широкий.

**

Ліси ловитв! Опійні ночі!

Звір затремтить, птах затріпоче.

Непевен час ані барліг,

ані відбочини доріг.

Вогні запалять хтиво очі.

Хижак напружиться, і скочить,

і переможно сподалік

у ліс потужний кине рик.

Друге видання збірки «Княжа емаль» 1955р містить в собі дві попередні: Гусла і Княжа емаль і цілком нову збірку «Веселку». Цей триєдиний поетичний доробок стане вершиною її поетичного Олімпу.

**

На чужині і Маланюк, і Лятуринська проведуть більшість свого земного шляху – відірвані війнами і політичними режимами від Батьківщини вони сумуватимуть за Україною усе своє життя. Емігрантське життя не було для них щасливим. Згадаймо емоційний крик Маланюка в щоденнику: «ТУТ квіти не пахнуть!» і філософську потужну поему «Єронім» Лятуринської з її: «Батьківщина може бути лише одна!»

Втомлена від чужини письменниця, вже смертельно хвора, коли вже зовсім віршів не писала, все-таки віднайде духові сили  на поетичну віддяку віршем «На далеку дорогу Євгену Маланюкові»:

Складіть йому «вінець життя» в могилу,

складіть «вінець життя»,

«незгасний яс»

«нев’ялий цвіт»!

Най на дорогу далеку,

в темені темінній

світилкою

присвічує йому «лице Зорі»,

«лице Зорі»!

Він з роду воїн був

і не відклав присвятний пояс,

і не згасив у серці

«іскри золотої»:

онукою ж Дажбожичевим пращур слив!

Він з роду воїн був. Зламавсь стилет.

Зламавсь стилет — схопив він стилос. —

Складіть йому «вінець життя»

«вінець життя»,

«лице Зорі» — «цар-зоре-цвіт»!

А побіч, побіч покладіть

той зламаний, той зламаний стилет!

для свідчень, свідчень Вартовому —

«Товаришу милому Зорі»…

**

В Січеславській «Просвіті» цього вечора було багато високих слів, на які заслуговують наші духовні провідники, наша «княжа верства». «Це ще не лет, але вже наступ», як віршував Майстер. Саме про таких людей, про таких майстрів писав потужний Донцов називаючи їх кастою «луччих людей» України.

Лише одне болюче запитання залишилося у наших відвідувачів: чому ж саме «луччих людей» у нас так мало знають і чому їхні духовні заповіти, культурні дороговкази так мало друкуються в сучасній Україні?

«Просвіта», здається отримує нові виклики і завдання, бо держава, поки, бореться за український «шлунок», а не українську душу.

Максим Дорофєєв, Січеславська Просвіта

Анонси подій у телеграм https://t.me/PROSVITADNIPRO