Виставка художника Бориса Романова під час війни у Дніпрі

Пересічні люди переконані – у країні, де вирує жорстока війна, де кожного дня життя бореться зі смертю, а українське світло з північною темрявою, де лютий місяць лютує в травні холодним подихом смерті на весняні трави і квіти – тут немає зараз можливості згадувати про красу і світло, культуру і мистецтво. Ніби, за їхньою хибною думкою, це виглядає аморально й нечесно стосовно тисяч і тисяч військових, які на передовій, десятків тисяч загиблих, мільйонів українців, змушених покинути свої домівки через небезпеку окупації.

Саме до останньої категорії, тобто переселенців, належить художник-графік Борис Романов. Він був змушений тимчасово покинути свою рідну оселю у місті Сєвєродонецьку Луганської області і знайти собі притулок у місті на Дніпрі. Як людина творча – член Національної спілки художників України – він жодної миті не вдавався до простодушних і примітивних думок, що, виявляється, настає такий час, коли люди мають не помічати красу, коли свою творчу музу необхідно ув’язнити в полон чорно-білого існування, де є лише короткі повідомлення про втрати, руйнування, небезпеку. Навпаки – Борис Романов швидко знайшов однодумців, колег по мистецькому цеху, друзів із просвітянської родини і вже через певний час разом з ними зумів організувати персональну виставку власних робіт «Мій Шевченко» у Дніпровському Будинку Мистецтв! У творчому доробку майстра понад 400 графічних мініатюр і головною відповіддю усім, хто вважає «мистецтво під час війни не на часі», стали акварелі із серії «Дніпровські замальовки», створені за останній місяць перебування художника у Дніпрі! Тобто муза майстра вибухнула новими творчими здобутками в нових умовах, у новій реальності. Натхненню і прагненню нести світле в цей жорстокий світ не заважають бомби і ракети, вибухи і постріли. Мистецтво стає щитом людських душ, як бронежилети захистом людських тіл під обстрілами ворога. Головне – зберегти наші світлі, добрі серця, що почорніли за останні місяці і благають про зарядний пристрій від людей, які дотичні до Неба.

Зрозуміло, що саме Тарас Шевченко (вкотре!) є головною фігурою виставки. Саме його постать в такий час надихає, захищає, рятує Україну від московитської навали. Знову Батько Тарас, одвічний символ нескореної нації, її дороговказ і орієнтир є скарбницею сили і духу у важкі часи. Шевченківські роботи Бориса Романова зберігаються в Національному музеї Т. Г. Шевченка, Національному музеї літератури України та Музеї книги і друкарства у Києві, в музеї Кобзаря у Черкасах, Музеї Т. Г. Шевченка у Пекіні, а також у подібних установах в Бельгії, Італії та ін.

Приїхавши з міста Луганської області з постійно існуючими небезпеками і тривогами до славного міста Дніпра, Борис Романов налагодив контакти з місцевими культурними центрами, зокрема із Січеславською Просвітою, яка, як відомо, під час війни є волонтерським і координаційним центром, але продовжує займатися і професійною діяльністю – влаштовуються літературні вечори, зустрічі з видатними людьми краю, які несуть «добре і вічне».

«Ми – просвітяни. Люди, які навіть в такі часи мусять дбати про вічні категорії і смисли буття. Мистецтво – це відображення дійсності, в якому ми усі перебуваємо. І те, що Шевченко знову надихає таких майстрів, як Борис Романов, свідчить про його актуальність і доречність саме зараз. Зі свого боку, я, як голова місцевої «Просвіти», готовий підтримати будь-які мистецькі, культурні, християнські ініціативи творчих людей з тимчасово окупованих територій і надати їм усіляку підтримку в реалізації їхніх творчих задумів і проєктів. Ми підтримуємо і запрошуємо гостей Дніпра на персональну виставку нашого колеги Бориса Романова і щиро переконані, що танки та гради це тимчасово й ненадовго, а мистецтво і Шевченко – це назавжди!» – зазначив Голова Січеславської Просвіти (Sicheslavska Prosvita Сергій Тютюнник.

Дуже тішить просвітянська співпраця на рівні організацій у наш час. І коли в Луганській області тимчасово продовжується люта зима, в Дніпрі, або як люблять його називати місцеві козаки – Січеславі, – вже весна! Весна, яка дарує надію, що краса нашого мистецтва, дивовижність і безкрайність української культури та національних традицій принесуть українську перемогу і на Донбас, і в Крим, і в усій Україні.

Заряджаймося весною і красою, напуваймося словом і смислом, несімо тепло і світло нашим втомленим, але нескореним душам.