ЗНЕВАЖЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДЕРЖАВНОЇ МОВИ ПРИЗВОДИТЬ ДО ОКУПАЦІЇ
Сергій Мельничук, 14 листопада 2021 року
Обговорюючи у Фейсбуці негативний коментар посту судді Конституційного суду у відставці Віктора Івановича Шишкіна до дня Української писемності та мови, прийшлося нагадати цьому неадекватному авторові коментаря про величезний внесок Віктора Івановича у становлення та зміцнення статусу української мови як державної.
Крім правничої діяльності Віктор Іванович завжди підтримував громадських діячів у захисті їхніх дій спрямованих на забезпечення належного функціонування української мови як державної. Задовго до початку московсько – української війни, на початку 2000 – х років, коли, навіть, авторитетні й поважні дисиденти сумнівалися у доцільності мого звернення до ЄСПЛ із заявою про порушення конституційного ладу України у сфері застосування державної мови та тотальну дискримінацію за мовною ознакою посадовими особами Луганського міського та обласного виконкому громадян України, що призводить до розпалення міжнаціональної ворожнечі та створює реальну загрозу територіальній цілісності України, Віктор Іванович підтримав мою ініціативу. Це відбулося у 2003 році, коли Віктор Іванович приїхавши до Луганську, виступив в Луганській обласній “Просвіті”, де висловив свою авторитетну фахову підтримку щодо моєї вище згаданої заяви до ЄСПЛ та колективної заяви ініціативної групи активних членів луганської обласної “Просвіти” до вищих посадових осіб України з вимогою відновити в Луганську і Луганській області порушений конституційний лад у сфері функціонування української мови як державної, бо це порушення Конституції України може призвести до втрати частини її території та зміни державного кордону.
Якби побільше таких авторитетних людей як Віктор Іванович Шишкін прислухалися до вище згаданих неодноразових колективних звернень громадських організацій та окремих громадян Луганщини, як не дивно звучить, із проукраїнською позицією, то можливо б удалося уникнути московсько – української війни або, для багатьох, її несподіваності, давши своєчасно належну відсіч московським окупантам.
На початку 2000 -х вищезгадані застереження щодо можливості окупації Луганська, більшістю сприймалися як дивні марення божевільного, які не варті уваги. Якщо зараз ми не зробимо належних висновків із минулого, що призвело до окупації частини території Донецької і Луганської областей та Криму, то подібні неприємні спогади, у майбутньому, можуть відноситись до Лівобережної України, а в гіршому випадку – усієї України.