Зі святом, «Бористене»! З першим 30-річчям!

Сьогодні, як і декілька років тому, як і кілька десятків років тому, віднайти у Дніпровському кіоску «Преса» ( що здебільшого мали і мають досі назву «Пресса») україномовний журнал було і залишається майже нереально. «Наш регіон мовно складний та інтернаціональний» – так намагалися пояснити засилля російськомовної літератури і періодичних видань на «язикє» сильні сього світу. Якщо на початку Незалежності медійним балом порядкували малоякісні «Работница» та «Крестьянка» (не «Християнка», не плутаймо!), то нині їх замінили мега глянцеві та ультра сучасні «Мобилочка», «Капитал», «Компьютерные игры», тощо.

Дефіцит україномовних видань впадав і впадає в очі, бо «нє выгадна», «не читают на мові», – так нас переконували колишні комсомольські видавці червоної пропаганди, а тепер новітні та періодичні власники друкованих видань, які послуговують власним кишеньковим потребам, а не національними інтересами держави.Тож уявімо, яку сміливість, майже зухвалість, треба було мати у 1991 році засновнику журналу «Бористен» (тоді «Борисфен») Фіделю Сухоносу, аби наважитися писати і видавати часопис не лише українською мовою, але й зробити його суто українським: за наповненням, за змістом, за сенсами, які вкладалися в невеличкий тоді журнал. Так звані «фахівці-видавці», уражені пострадянським мисленням, крутили жирними пальцями біля скроні і потирали жадібні кулачки, чекаючи коли прогорить, збанкрутує літературно-мистецький, науково-популярний часопис «Бористен», бо їм здавалося, що теми мови, української історії та національної ідентичности не цікаві мешканцям Дніпра. Але культурний проєкт нарощував м’язи, сили, наповнювався натхнення. Вже зовсім скоро він став впізнаваним і шанованим серед української спільноти Дніпра. Дуже приємно, що організація Просвіта одразу звернула увагу на перші номери «Бористену» і радила, рекомендувала українцям Січеславщини цей часопис, як «меч духовий», як зброю, яка допоможе виборювати українство на наших землях. Саме «Бористен» робив акценти на духовній стороні нашого непростого щоденного життя: все частіше публікувалися християнські статті, наповнені вічними смислами, видатні письменники полемізували на сторінках видання про необхідні кроки для України в галузі культури, фахові історики відшукували національний стрижень та ядро нації, яке має зробити державу сильною і заможною. Опоненти і критики часопису не дочекалися краху і занепаду «Бористену». Ба більше – якість, національна спрямованість та мова викладення матеріалу дозволили йому вийти за межі не лише області, але й державних кордонів! Зараз цей легендарний часопис, яким керує не менш легендарна особистість нашого краю мій друг Фідель Сухоніс, розповсюджується, поширюється, читається у 30 країнах світу! Географія поширення українського Слова, яке пропагується «Бористеном» від Австралії до Північної Америки, від Европи до Азії!Вважаю, що видання «Бористену» на наших землях, у наших реаліях – це національний подвиг української спільноти журналістів та ентузіастів, які 30 років тому повірили своєму керманичу Ф. Сухоносу, його прагненню донести, утвердити, закріпити українські ідеї, українську мову та національну ідентичність у зросійщеному місті, довести усім велич і славу України!Отож, як голова Січеславської Просвіти, підтверджую і наголошую, що саме завдяки таким виданням, як-от «Бористен», таким людям, як працівники журналу різних років і, звісно, завдяки таким людям, як Фідель Сухоніс люди й прокидають від мороку малоросійства, стають справжніми, дієвими українцями, що працюють на українську Україну!Зі святом, «Бористене»! З першим 30-річчям!

Сергій Тютюнник, голова Дніпровської «Просвіти», 12 листопада 2021 року.

Т. +380 (96) 173-25-37, E-mail: [email protected]