Просвіта Катеринослава і відродження кобзарства
Катеринославська «Просвіта» відіграла визначну роль у збереженні та розвитку кобзарського мистецтва на Придніпров’ї. На початку ХХ століття місцеві просвітяни підтримували українських співців-кобзарів, організовували їхні концерти і знайомили містян з цим давнім музичним спадком. Завдяки зусиллям таких діячів, як історик Дмитро Яворницький та активісти товариства «Просвіта», у Катеринославі постала жива кобзарська традиція, яка пережила випробування часом і відродилася в нову добу.
Дмитро Яворницький і кобзарі в Катеринославі
Одним з натхненників просвітянського руху був знаменитий історик Дмитро Яворницький. Очолюючи Катеринославський історичний музей, він щиро захоплювався кобзарями і всіляко популяризував їхнє мистецтво. В серпні 1905 року, коли в Катеринославі проходив ХІІІ Всеросійський археологічний з’їзд, Яворницький запросив на нього українських кобзарів – їхні думи лунали перед науковцями і гостями міста. Кобзарі були частими гостями і в музеї імені О. Поля, яким керував Яворницький, та навіть у його власній оселі. Відомо, що сліпий співець Петро Ткаченко два місяці мешкав у домі Яворницького, виступаючи в залах музею під час лекцій історика. Таке шанобливе ставлення залучало увагу містян до кобзарів та їхнього репертуару.
Не менш важливою була підтримка молодих талантів. Коли Яворницький на міському ринку почув гру юного бандуриста Івана Кучугури-Кучеренка, він був настільки вражений, що став його опікуном. Яворницький відправив хлопця до майстра Опанаса Сластіона вдосконалювати техніку гри на бандурі, а згодом організував у Катеринославі великий концерт Кучеренка. Захід мав блискучий успіх, принісши молодому кобзарю славу та популярність. Таким чином, завдяки просвітницькому ентузіазму Яворницького світ почув голос ще одного видатного бандуриста.
Просвітяни-ентузіасти і «кобзарські» концерти
Місцева «Просвіта» об’єднала патріотично налаштованих катеринославців, які прагнули відродити рідну культуру. Серед фундаторів товариства у 1906 році був робітник Гордій Дзябенко – саме він став душею кобзарських починань у місті. Дзябенко створив філію «Просвіти» на лівобережжі Катеринослава (так звану Запорозьку «Просвіту» в селищі Амур) і організовував там численні українські вечори. Не маючи великих матеріальних ресурсів, просвітяни звели власний будинок з великою світлицею і сценою, де лише за перше півріччя 1907 року поставили 40 українських вистав! Зібрані кошти вони спрямували на культурні потреби громади.
Особливу увагу Дзябенко приділяв виступам кобзарів. Одержавши офіційні дозволи, він почав возити відомого кобзаря Петра Ткаченка по навколишніх містечках і селах Катеринославщини. Такі концерти відбулися в Новомосковську, Олександрівську (нинішнє Запоріжжя), Бердянську та інших повітах. Сучасна преса відзначала, що «всюди кобзареві пісні викликали велике задоволення», а діяльність Дзябенка називала великою послугою для національної справи. Ці мандрівні концерти фактично стали першим «гастрольним туром» кобзарів на теренах краю.
Інший просвітянин-ентузіаст – Микола Богуславський, якого козаки прозвали «бандурним батьком», – гуртував навколо себе молодь і створював аматорські гуртки гри на бандурі. За спогадами сучасників, Богуславський умів запалити любов до народної пісні, навчав грати на старосвітських інструментах і розповсюджував українські книги. Його стараннями у багатьох селах Катеринославщини з’явилися свої бандуристи, а з часом саме з цих «любительських» кіл виросли знамениті виконавці, як от Василь Ємець та Михайло Теліга. Богуславського по праву вважають одним із перших популяризаторів кобзарства на Наддніпрянщині.
Відродження бандурного мистецтва в Дніпрі
Трагічні події ХХ століття – війни та репресії – перервали бурхливий розвиток кобзарства. У 1930-х роках кобзарська традиція опинилася під ударом радянської влади, багато народних співців були переслідувані. Однак у післявоєнні десятиліття естафету взяли нові покоління музикантів та педагогів. В місті Дніпропетровську (нинішньому Дніпрі) саме на базі колишніх просвітянських надбань почалося академічне відродження бандури.
Особливу роль у цьому процесі відіграла Лідія Воріна, відома бандуристка і педагог, яку можна назвати фундаторкою сучасної бандурної школи на Дніпропетровщині. Ще у 1950-х роках Лідія Степанівна, повернувшись до рідного міста після навчання в Київській консерваторії, відкрила клас бандури у Дніпропетровському музичному училищі імені М. Глінки. Паралельно молода викладачка організувала самодіяльний ансамбль бандуристів при Палаці культури студентів Дніпропетровського університету, залучивши до нього талановиту молодь з різних вишів. Цей ансамбль поступово зростав з аматорського до професійного рівня і отримав назву «Чарівниці». Репертуар «Чарівниць» складався як з народних пісень, так і з класичних творів – колектив став справжньою окрасою культурного життя міста.
Молода виконавиця на бандурі в середині ХХ століття. Саме завдяки таким подвижникам, як Лідія Воріна, у Дніпрі було виховано нову генерацію бандуристів.
За понад 50 років викладацької діяльності Лідія Воріна підготувала більше 200 бандуристів. Її учні продовжили справу наставниці – відкривали класи бандури в музичних школах області, ставали артистами капел бандуристів і народних хорів, викладали у вишах по всій Україні. Фактично на Дніпропетровщині сформувалася професійна бандурна школа, яка згодом отримала розвиток і на вищому рівні: у 2006 році в місті відкрили окремий факультатив бандури при консерваторії. Воріна також ініціювала заснування дитячого міського конкурсу бандуристів та писала методичні праці з історії та ансамблевого виконання на бандурі. За визначенням музикознавців, її подвижницька праця значно підняла рівень бандурної освіти в регіоні.
Фестивалі, майстри і сучасні традиції
Відроджене кобзарство в Дніпрі живе активним життям. З ініціативи просвітян та музичних діячів проводяться фестивалі, що прославляють бандуру на всю Україну. Ще 1996 року Лідія Воріна започаткувала у Дніпрі Всеукраїнський фестиваль ансамблів бандуристів «Дзвени, бандуро!», який відтоді проводиться що два роки. Фестиваль збирає десятки колективів – як аматорських, так і професійних – з різних куточків країни. За словами голови Національної спілки кобзарів Володимира Єсипка, форум «Дзвени, бандуро!» став «наймасовішим фестивалем жанру, популярним і знаним в Україні». Не дивно, що на нього приїздять і закордонні гості: свого часу в журі фестивалю брали участь представники української діаспори зі США і відомі бандуристи зі Львова та Києва. Такі заходи не лише підтримують високий рівень майстерності, а й привертають увагу молоді до народного мистецтва.
Просвітяни дбають і про збереження ремесла виготовлення бандур. У передмісті Дніпра – містечку Підгородному – ентузіасти відкрили центр кобзарського мистецтва, де навчають не лише грати, а й власноруч майструвати традиційні інструменти. При центрі діє невелика майстерня, де умільці відтворюють старовинні бандури та кобзи за зразками, знайденими в музеях і на старих світлинах. Подібні осередки допомагають передати секрети майстрів наступним поколінням і забезпечують живавість традиції.
Старовинна бандура ручної роботи. Подібні експонати в музеях і творчих майстернях свідчать про безперервність кобзарської традиції в Україні.
Сьогодні в Дніпрі та області діють численні колективи бандуристів, проходять концерти та конкурси. У репертуарі – думи, народні пісні, твори класиків і сучасних композиторів, що доводить універсальність бандури як інструмента. Товариство «Просвіта» й надалі підтримує ці починання, сприяючи проведенню фестивалів, виданню методичної літератури та популяризації кобзарства серед молоді. Завдяки зусиллям просвітян, у Дніпрі звучить жива струна бандури – від козацьких дум минувшини до новітніх творів, натхненних свободою. Історія кобзарського мистецтва на Січеславщині – яскравий приклад того, як любов до рідної культури і самовідданість громадських діячів здатні відродити національну спадщину для нових поколінь.
Фото з презентації книги Миколи Чабана про Миколу Богуславського в Дніпропетровській академії музики імені М. Глінки.