Зустріч розмовного клубу української мови Січеславської Просвіти відбулася у форматі Кіноклубу - Січеславська Просвіта

Зустріч розмовного клубу української мови Січеславської Просвіти відбулася у форматі Кіноклубу

Перший кінематографічний сеанс у Катеринославі відбувся 24 квітня 1897 р., всього лише півтори року після показу братів Люм’єрів у Гранд-кафе на бульварі Капуцинів у Парижі в грудні 1895 р. А 1906 року у місті з’явився перший «електро-оригінал-біоскоп», тобто цілий кінотеатр! Ми говорили про піонера українського кіно, уродженця Катеринослава, діяча Січеславської Просвіти – Данила Сахненка. Відвідувачі дізналися історію першого ігрового фільму Січеславщини.

Захід провела січеславська просвітянка Ірина Годованець, координатор курсів української мови та ведуча кіноблогу https://t.me/blogIprokino

Приводимо матеріал з доповіді Ірини Годованець.

Історія українського кіно! Що ми знаємо про це?

Так сталося, що радянська пропагандивна машина одним порухом руки «знищила» все, що було, і відлік українського кіно брався з 1919 року, після жовтневої революції.

Однак існують аргументи напротивагу цьому.

Йосип Тимченко. Коротко про першовідкривача українського кіно

Влітку 1893 року (за два роки до відкриття братів Люм’єрів) – разом з фізиком
М. Любимовим розробив скачковий механізм «слимак», який було використано для удосконалення стробоскопу. Принцип дії цього механізму став основою для нового апарату «кінескопу», у створенні якого брав участь винахідник Михайло Фрейденберг.

А вже у листопаді того ж року в одеському готелі «Франція» (на розі вул. Дерибасівської та Колодязного пров.) відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих «кінескопом» на Одеському іподромі: «Вершник» та «Метальник списа».

У січні 1894 року на IX з’їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії Тимченко за допомогою свого апарату демонстрував зображення на екрані. Учасники з’їзду схвально сприйняли апарат Тимченка й висловили подяку винахіднику.

Це сталося за рік до появи комерційного кінематографу в Західній Європі. Таким чином Йосип Тимченко випередив західноєвропейських винахідників, серед яких і Люм’єри. Але його апарат ніколи не був запатентований.

«Кінескоп» Й. Тимченка досі зберігається в запасниках Політехнічного музею в Москві.

А яка історія кіно у Дніпрі?

Перший кінематографічний сеанс у Катеринославі відбувся 24 квітня 1897 р., всього лише півтори року після показу братів Люм’єрів у Ґранд-кафе на бульварі Капуцинів у Парижі в грудні 1895 р, це саме тоді глядачі познайомилися з новим видом мистецтва на батьківщині нової музи – у Франції.

А 1906 року у місті з’явився перший «електро-оригінал-біоскоп», який привіз німецький кіно-бізнесмен Зайлер, і тоді ж відкрито так званий кінотеатр.

Біоскоп Зайлера

1906 рік. Кінотеатр у той час називали і «біографом», і «кінематографом», і «сінематографом», і «біоскопом». Було побудовано на розі Фабричної і Проспекта, тобто на розі сучасної вулиці Столярова і просп. Дмитра Яворницького, навпроти колишнього кінотеатру «Родина». І ось почалися сеанси. Зайлер, ясна річ, зберігав таємницю роботи паризького «чудо-апарата» і працював на ньому сам. Однак крутити сеанс за сеансом ручку апарата було йому не під силу, і він, згадавши про кмітливого працівника (ще з будівництва) на ім’я Данько, взяв його в кінобудку бодай частково виконувати замість себе цю непросту роботу.

Як писала 11 січня 1911 року катеринославська газета «Русская правда»: «Біоскоп Зайлера для любителів рухомої фотографії дає так багато цікавих картин всілякого роду: історичних, побутових, комічних та видовищних, що його відвідини доставляють велику втіху любителям. Деякі картини такі гарні, що їх можна дивитися не втомившись по декілька разів. Ставлять часом в один сеанс по дві, а часом і по три історичних картини. Так, наприклад, ставили «Антоніо Фоскаріні, улюбленця сатрапа», балет-жарт, дитячий каприз з часів Людовика XV. Всі три картини історичні. Завдяки чисто німецькій акуратності і добросовісному ставленню до публіки, антракти скорочені до мінімуму. Цікавий вибір картин стає цілком зрозумілий, оскільки на чолі цієї справи стоїть п. Гензель, людина інтелігентна, яка раніш була співробітником німецьких газет. Побажаємо йому і надалі повного успіху в справах. Біоскоп відвідує дуже багато публіки, тим більш, що за ціною він доступніший інших кінематографів».

Данило Сахненко – піонер українського кіно

Данило Федорович Сахненко – хлопець з Мандриківки. 1875 р. н.

Вже через півроку після початку роботи у Зайлера Сахненко був призначений кіномеханіком, бо «навчився перезаряджати апарат удвічі швидше, ніж це виходило в хазяїна», як пише просвітянин Микола Чабан.

Одного разу наприкінці сеансу кіноапарат перестав працювати, але Сахненко не розгубився, взяв на себе сміливість повністю розібрати його, випилив терпугом нову деталь замість зламаної, вставив її на своє місце, склав усі разом і пригвинтив усе на своє місце. І апарат запрацював, мабуть, навіть краще, ніж до поломки. Після цього Зайлер підвищив Сахненка до старшого механіка.

У 1908-1911 роках Данило Сахненко працює хронікером французької фірми «Пате», акціонерного товариства «А. Ханжонков и К0» (Ханжонков – чи не перший російський кінопродюсер!). Історик кіно Володимир Міславський пише: «26 грудня 1908 року кінооператор Данило Сахненко здійснює в Катеринославі кінозйомку свого першого хронікального фільму «Перший випадок холери в нашому місті».

У ті часи в Парижі розквітало велике кінопідприємство «Брати Пате й К0». Його популярність підсилював регулярний випуск кіножурналу під девізом: «Пате-журнал все бачить, все знає!». А для того, щоб кіножурнал дійсно все бачив і все знав, він мав потребу у великій кількості кінокореспондентів, ким і став Сахненко. У 1908 р. Данько одержав від представника французької фірми знімальний апарат і декілька коробок кіноплівки, а також настанови і практичні поради.

А вже згодом отримав повідомлення від фірми Пате: «Вартість надісланого за минулий рік матеріалу покриває вартість кіноапарата, тож відтепер апарат переходить у власність кореспондента».

Саме цей апарат і став внеском Сахненка в справу акціонерного товариства.

Пайовики, вкладаючи в справу своє майно й гроші, не без підстав сподівалися швидко розбагатіти. Вони вірили в «золоті руки» мандриківського парубка Данила Сахненка, кореспондента фірми Пате.

Таким чином Сахненко та його партнери заснували перше в Катеринославі кіновиробництво, перше кінопідприємство в Україні – кіноательє «Родина», або ще зустрічається назва «Південно-російське сінематографічне акціонерне товариство Сахненко, Щетинін і К0».

А ветеран українського кіно Арнольд Кордюм про це зазначав: «Перше кінопідприємство на Україні було створене в Катеринославі і звалося воно «Южно-русское синематографическое акционерное общество Сахненко, Щетинин и К0» («Крізь кінооб’єктив часу. Спогади ветеранів українського кіно».– К.: Мистецтво, 1970. – C. 18).

Перший український ігровий повнометражний фільм «Запорозька Січ»

Відомо, що за роки життя Данило Сахненко знімав і фінансово провальні фільми про українську минувшину, і другосортні комедії, і агітки часів Першої світової війни.

Сахненком знято фільми-хроніки «По Дніпру» (1910), «Грандіозні дніпровські пороги» (1911). Влітку 1911 року під час гастролей театру Миколи Садовського в Катеринославі кінооператор зафіксував на кіноплівку найкращі постановки трупи: п’єси «Наймичка» Івана Карпенко-Карого з Любов’ю Ліницькою та «Наталка Полтавка» Івана Котляревського з Марією Заньковецькою у головній ролі.

Відомо, що в 1912 р. Д. Сахненко зняв художній фільм «Любов Андрія» (за «Тарасом Бульбою» Миколи Гоголя), 1913 р. – художній фільм «Мазепа» (за поемою Олександра Пушкіна «Полтава»), 1914 р. – екранізацію п’єси Михайла Старицького «Богдан Хмельницький».

Із загалом 23-х знятих фільмів повністю зберігся лише один – драма «Умер бедняга в больнице военной» (1916), яку Сахненко знімав як оператор. Оригінал фільму зберігається в архіві кінофотодокументів у м. красногорськ (московська область, рф). Проте існує ймовірність, що копію у нинішньому столітті було повернуто до Дніпра.

У січні 1912 року відбулася прем’єра першого ігрового повнометражного українського фільму «Запорізька Січ». Зйомки ж відбувалися з осені 1911 р.

24 вересня 1911 року катеринославський часопис «Дніпрові хвилі», а 30-го вересня київський тижневик «Засів» сповістили: «Відома кінематографічна фірма братів Пате хоче випустити картину «Напад татар на Запорізьку Січ».

Ще цитата: «Щоб ся картина мала справжній вигляд, фірма хоче улаштувать показний бій на березі Дніпра, на місці бувшої Січі. З сею метою агенти фірми робили досліди Дніпра на всьому протязі між Олександрівським (Запоріжжям) і Катеринославом (Дніпром) і спинились на Лоцманській Каменці, як найбільше підхожому місці. На березі Дніпра на швидку будуються курінь, хати і т. инш. Мало не половину селян села запрошено для участі «в бою»; для всіх, що візьмуть участь «в бою», фірма зшила відповідні вбрання. Бій сей мав бути 14 вересня».

Музей історії лоцманів дніпровських порогів: «50-ти хвилинна стрічка розповідає про подвиги запорізьких козаків і кошового Івана Сірка, що захищали Україну від татар і турків. Фільм знімали за участі пів тисячі чоловік-жителів Лоцманської Кам’янки. Консультантом знімальної групи виступав історик Дмитро Іванович Яворницький. Фільм розтиражували в понад 20 копіях».

Яворницький нібито відвів Сахненка до місцевого українського мільйонера і колекціонера Володимира Хрінникова, аби той позичив колекційне вбрання і зброю для зйомок (зі статті Івана Шаповала «Кіно про запорожців» у журналі «Борисфен» (1995, № 9)).

А декоратор фільму Єлисей Шаплик був активний просвітянин, про що не забував підкреслювати його пасинок Арнольд Кордюм (саме завдяки якому збереглося чимало інформації – таких цінних спогадів).

Демонстрування картини супроводжувалося оркестром музики під керівництвом Векслера-Стрижевського, як зазначали афіші того часу.

Фільм мав прокатний (як би зараз сказали) успіх – збори у 5 разів перевищили витрати на зйомки.

На жаль, наразі жодної збереженої копії фільму немає. Є лише кілька уцілілих кадрів.

Пам’ять про Данила Сахненка

У Дніпрі встановлено меморіальну дошку на приміщенні колишнього кінотеатру «Родина», що на просп. Дмитра Яворницького.

У 2012 році здійснено театралізовану реконструкцію фільму Данила Сахненка «Запорозька Січ» – за ініціативи Валентини Слободи.

А у 2015 році – до 140-ї річниці від дня народження Д. Сахненка – створено документальний фільм «Данило Сахненко» (режисер – Ігор Родіонов), що повниться спогадами про зйомки «Запорозької Січі» у 1911 році та непрості колізії у житті українського кінематографіста.