О. Юрій Мицик: Вшанування просвітянського духу Січеславу
о. Юрій Мицик, д. і. н., професор, Слово Просвіти від 3-9.08.2023 р.-№31 (1218).-С. 11
В умовах тяжкої війни проти московитських окупантів «Просвіта» продовжує свою патріотичну діяльність, не забуваючи зокрема про видання спадщини видатних просвітянських діячів, котрі таврувалися в компартійні часи праць як «українські буржуазні націоналісти». Так, нещодавно в Дніпрі вийшла в серії «Постаті Просвіти» книга «Василь Біднов. Спогади» (Дніпро, 2023.- С.127) підготовлена найкращим краєзнавцем Дніпра – журналістом Миколою Чабаном. Це видання стало можливим «завдяки зусиллям команди сучасної Січеславської Просвіти», як відзначив її голова Сергій Тютюнник.
Василь Біднов (1874-1935) був професором, просвітянином (голова Січеславської Просвіти!), видавцем, істориком козацтва і української церкви. Після поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр. був змушений емігрувати до Польщі, а потім Чехословаччини. Його дружина Любов Жигмайло-Біднова залишилась з хворою матір’ю у Катеринославі – Дніпропетровську, пізніше була засуджена на сумнозвісному процесі СВУ (1930 р.) і слід її загинув…
Слід сказати, що в минулому році Микола Чабан видав цінний збірник спогадів про Біднова, використавши головним чином призабуті емігрантські видання (на цю книгу «Слово «Просвіти» № 3 2022 р. вмістила схвальний відгук). Тепер же він видав спогади самого Біднова, який виявляється був ще й прекрасним мемуаристом. Його спогади стосуються визначних постатей в українській історіографії (Дмитро Яворницький, Микола Петров), літературі (Олександр Кониський, Адріян Кащенко), науці (астроном Олександр Аленич). Біднов був особисто знайомий з цими людьми і в його спогадах є чимало важливих і цікавих фактів з біографій згаданих осіб, дана оцінка їх внеску в історіографію, літературу, український суспільне життя. З особливим зацікавленням читаються його спогади про Кониського (1836-1900), який представляв старшу генерацію діячів українського руху. Молодому Біднову було дуже цікаво довідатися про його захоплення українським театром, працями Михайла Грушевського, суперечливу оцінку Михайла Драгоманова, полеміку з мовного питання, яку вели проф. В. Антонович і В. Науменко з шовіністами типу проф. Т. Флоринського. І цього разу упоряднику довелось звертатися переважно до українських видань, які виходили у Польщі й Чехословаччині до Другої світової війни
Окремо стоять захоплюючі спогади про Український державний університет (УДУ), створений урядом УНР у Кам’янці-Подільському у 1918 р., де Біднов працював з самого початку до 1921 р. в якості професора. Він описав перші кроки цього вищого учбового закладу, формування викладацького колективу (серед професорів були зокрема видатні науковці як от: Л. Білецький, Д. Дорошенко, М. Драй Хмара, Ю. Сіцінський та ін.). Значну роль відіграв у становленні УДУ сам ректор проф. Іван Огієнко, який був одночасно міністром освіти і сповідань УНР. На долю УДУ випали тяжкі випробування (голод, холод, брак літератури тощо), але все це з часом могло бути подолано, якби не наступ московитських більшовиків. При першій окупації ними міста нарком освіти Затонський, який прибув у Кам’янець-Подільський заявив про закриття богословського факультету, («богослови- наші вороги»), а хтось з його прихвостнів заявив викладачам: «Вас треба наполовину перестріляти….ви самостійники» і ця установка почалась реалізовуватися (першими з професорів УДУ були ув’язнені були сам Біднов та Л. Білецький). Їх врятував контрнаступ армії УНР, але у 1921р. Біднову довелось таки тікати до Польщі…
В додатках до спогадів вміщена розлога стаття Біднова «Атакування» Запорозької Січи 1775 року», яка присвячена сумній сторінці історії України – ліквідації Російською імперією останнього бастіону української державності. Книга видана на доброму папері, містить чимало архівних фотографій з катеринославського та емігрантського життя Василя Біднова.
Таким чином, стали доступними широкому колу читачів спогади Василя Біднова і сумлінна праця Миколи Чабана дає приклад іншим обласним «Просвітам» як увічнювати діячів українського руху і культури.
о. Юрій Мицик. Пом’янули просвітян Січеславщини//Слово Просвіти від 3-9.08.2023 р.-№ 31 (1218).-С. 11