Мистецький клуб Січеславської Просвіти провів черговий майстер-клас з вишивки
В рамках Мистецького клубу Січеславської Просвіти, майстерня студія “Ясниця” провела другу зустріч з навчання українській народній вишивці. Очільниця майстерні пані Поліна Лебедь – народний майстер України.
Всі ви мабуть знаєте, що 2021 рік ювілейний 150 років з дня народження Лесі Українки. Та сьогодні пропоную поговорити і згадати про молодшу сестру Лесі, Ольгу Косач-Кривинюк (26 травня 1877 Звягель Волинська губернія -11 листопада 1945 Авгсбург) – збирача народних узорів на Катеринославщині. Минулого тижня 11 листопада були роковини Ольги Косач-Кривинюк. Ольга зібрала і відтворила цілу колекцію зразків вишивок Катеринославщини, яка зберігається в Колодяжненському музеї Лесі Українки.
Навіть з родинних фото видно, що родина була не байдужою до традиційного вбрання. Подивіться на фото родини всім своїм вбранням вони доводили свою причетність до справжньої української інтелігенції з малечку вбиралися в традиційний народний одяг.
На світлині 1889 р. Леся з братом Михайлом та подругою Маргаритою Комаровою тримають рушник, що разом вишивали на могилу Тараса Шевченка (тепер цей рушник зберігається в Національному музеї Шевченка).
Як же Ольга потрапила на Катеринославщину. Закінчивши вищі жіночі медичні курси в Петербурзі вона живе в Празі з чоловіком ,Ольга мріяла впровадити медицину на селі, про це писала в листах Леся. Після повернення в Україну 1906році на Волині вона не могла працювати лікарем бо належала з чоловіком до «політично неблагонадійних». Та її мати маючи дружні стосунки з Д.І. Яворницьким (до речі 6листопада було 166років з дня народження) просить його посприяти влаштуванню дочки, при цьому вона передала багато книг і благодійний внесок на Просвіту в Дніпрі членом якої був Дмитро Іванович. І от з 1910 року Ольга працює земським патронажним лікарем для дітей-сиріт у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Крім лікарської справи займається літературою, під псевдо Олеся Зірка. Ольга відкриває тут ткацьку майстерню і організувала вишивальний гурток. Під час своїх поїздок по навколишнім селам зокрема Новомосковського повіту, підбираючи сільські родини для дітей-сиріт, вона водночас займалася збиранням та відтворенням традиційних узорів. Частина цих узорів стали основою видання «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини. Випуск Вирізування і настилування» 1928р.
А зараз з вашого дозволу зачитаю, що думала мати Ольги 100 років тому про народну традиційну вишивку, якою ми з вами займаємось, піддавала критиці зміни в традиційному вишиванні того часу. Ось що вона писала: український стиль «він в народному шитті починає псуватись замість узорів давнього повздержного – з тими геометричними візерунками або стилізованими квітами і гілечками – часто можна побачити на рукавах страшну лапанину, якісь неможливі рози та лапате листя, або якесь там страшне зуб’я, птахи і все те ріже очі, робить з рукава або попередиці шматок якогось московського ситцю самого безглуздого смаку. Ці узори запозичують з московських журналів, які не мають ніякого розуміння про наш народний орнамент та не має й власного смаку теж. Узори потрібно черпати з чистого джерела народної творчості української. ВВАЖАЛА за потрібне відродити давнє українське шиття «настилання» та «вирізування» яке почало було занепадати. Олена Пчілка видала перший в Україні альбом «Український орнамент» займалась волинською етнографією. Свою любов до вишивки передала дочці Ользі.
Тож дівчата, як бачите не лише тепер хвилюються про забуття істинно української орнаментики, а й 100 років тому вже були занепокоєнні нав’язуванням нетрадиційних узорів. Та можна з впевненістю сказати, що мистецтво це збережене і продовжує жити, наше завдання сприяти цьому , відроджуючи і поширюючи традиційну вишивку!
І пропоную наступну нашу зустріч присвятити улюбленим технікам Олени Пчілки вирізуванню і настилуванню;))
Ольга Шамлова, Січеславська Просвіта, 20 листопада 2021 року.
Анонси у телеграм каналі: https://t.me/PROSVITADNIPRO