Дописи - Сторінка 3 з 7 - Січеславська Просвіта

Дописи

Список поділу землі Війська Запорозького

… Цю місцину (слободу Половицю) своїми босими ногами стоптав поет-бідак Іван Манжура. Присідав на камінь, вдихав вологе Дніпрове повітря, вслухався у плескіт хвиль.

Й у захваті одного разу вигукне до свого друга Івана Василенка:

  • Іншої місцини для душі не знаю. Найдорожча вона мені.
  • Тоді, Іване Івановичу, я поділюсь з вами … Теж найдорожчим для мене, – відповів співбесідник і дістав з шухляди пожовклий документ. – Беріть, хай іде до людей!..

Поет швидко пробіг очима по аркушу. Так, це була новина, великої цінності документ. Й він з’явиться друком. Завдяки поетові Івану Манжурі.

СПИСОК ПОДІЛУ ЗЕМЛІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

Віддано по 100 000 десятин землі: намісникові краю Потьомкіну, князеві В’яземскому, генералові Прозоровському.

Передано 21.614 десятин графові Браницькому, 19.324 десятини графові Кам’янському, 30 000 десятин і с.Грушівку генералові Стрекалову;

Віддано по 12 000 купцю Фалпєву, генералу Спиридонову, секретар-майору Неплюєву;

Подаровано по 9 000 десятин: капітану Рябову, майору Лаврову, поручику Чорткову.

Віддано по 6 000 десятин: відставному секретар-майору Лосєву, майору Горсеванову, вахмістру Лосовицькому, прокурору Сабурову, полковому старшині Кобезчину, обер-провіантмейстеру Буніну, бригадиру Балабову, поручику Письменному, секретар-майорові Наковальніну, дивізіон-квартир-майстеру Федорову.

Передано по 3 000 десятин: прем’єр-майору Неплюєву, провіант-майстеру Синельникову, підполковникам Синельникову, Лалашову, поручикам Лосєву, Чорткову, Александрову, Озерову, Попову.

Ось звідки сумні спомини людей!

Чому просторами Запорожжя залунало:

Ой, з-під города, з-під Єлисавета
Не сизі орли вилітали.
Ой, там збирались, ой там збирались
Все пани сенатори.
Пани сенатори, пребольші генерали,
Вони думали-гадали:
Ой, як нам, панам сенаторам,
Запорозьку землю взяти!

І буде вдячний йому поет – за цю подаровану знахідку. За прихист, за щирі бесіди, за підтримку.

Й одним подихом занотує: у день 25 листопада 1890 го.

Поет Іван Манжура подарує йому свою поезію:

Шановному Іванові Григоровичу Василенку

Згадайте-бо, ачи давненько
В моїй голівоньці смутненько
Чмілі лежащії гули!
Гули чмелі, а це відколи
Натомість щиро ярі бджоли
Гніздо у ній собі звели.
Робочі єсть, та через матку -
Усе чогось то мало "взятку",
Немов в Ізматченім рої...
Ох, не бджоли ото невдашні.
Усе то мрії необашні,
Та щирі думоньки мої.

Нівроку їм, нехай ведуться,
Комусь то може і здадуться - 
Вони під той ледачий час.
А поки що ми по-старому,
Щоб з серця збавити оскому,
Потягнем "гіркої" не раз.

Вірш вдячності, вірш щирості. Й, може, звідси. з каменю на монастирському острові. з Половиці того дня Іван Манжура вирушив у ту мандрівку. Він стрінеться з довгожителями села Олексіївки Олександрівського повіту, – і знову спогад про Січ, про гірку долю українців.

Він назве свій запис променисто чітко і точно:”Картинка введення катерининських порядків у Запорозькому краю”.

“Ото зігнали звідтіля запорожців (переселилися на Чорноморську лінію), почала зараз комісарів наставляти, а ті вже нове “положеніє” людям давати, аби всяка душа пашпорт мала і до якої слободи приписувалась.

А наші діди, а може ще й прадіди, жили саме на Орелі: там хутір, там хутір, покопають було землянки та й живуть собі. Якраз, як вийшло оте положеніє, кинулись комісарів вибирати з наших братчиків, щоб і балакати з нами розумів, і такеє.

От і почали вони те “положеніє” вводити. Зараз було де приїдуть на хутір: “Приймайте пашпорти!” – кажуть. “Не хочемо”. – “Беріть якого” – скажуть. Та й вихватять з громади чоловіка. Зараз коневі до хвоста укрутять та й гайда у Нехворощу (слобідка Костяниноградського повіту Полтавської губернії).

Приведуть такого у Нехворощу, а на ньому вже й шкіра облізла. Так його за дорогу нагайками зчешуть. Покинуть його там та знову по хуторах. “Приймаєте нове “положеніє”?” -“Ні!” – “Не хочете приписуватись?” – “Не хочемо”. – “Беріть!”.

Та ще нового відведуть у Нехворощу, а того першого назад приведуть. Так, кажуть, усім буде, тільки не сядете на нове “положеніє” те”.

Люди довго кріпились, а то побачили, що вже непереливки – пішли на те “положеніє”, та й поприписувались. Тільки двоє тоді – Хижняк та Кошельняк і не пішли на те. “Не хочемо”, – кажуть. Що їм, розказують, лише не було. Аж укрутили їх коням до хвоста. Згодних же женуть ходою, а їх, як попаде, волочуть. Поки приволокли, а в їх уже й кістки не світяться.

Приволокли їх та й кинули в яму. На ранок Хижняк умер, а Кошельняка на палю настромили”.

Це уривок з оповідання “Де половіли степи”, що був опублікований в книжці Володимира Заремби “Фатальний вибір“.

Фатальний вибір

Фатальний вибір” книжка авторства Володимира Заремби, яка вміщує історичні оповідання, твори з героїки легендарної Української Повстанської Армії, розповіді про звитяги руху шістдесятників, активним учасником якого він був.

Широкою палітрою вирізняється повість-ессе “Живи і пам’ятай”.

Книга зацікавить шанувальників творчості українських письменників. поведе їх стежинами далекого і недавнього.

Зміст:

Заремба, Володимир.
Фатальний вибір: Оповідання, повість-ессе. – К.: Вид. центр “Просвіта”, 2001. – 272 с.

ISSBN 966-7551-62-8

Також Ви можете прочитати на нашому сайті оповідання Володимира Заремби Пароль до Енея.

Для того, щоб завжди бути в курсі того, що цікавого відбувається в Січеславській Просвіті підписуйтесь на нашу сторінку в мережі Facebook

Три шляхи до вівтаря

Три шляхи до вівтаря” книжка авторства Володимира Заремби, складається із трьох повістей про несхитних духом синів України.

Це – козачок княгині Волконської, пізніше “сербський волонтер”, неласкавий на визнання фольклорист, етнограф і поет Іван Манжура; самобутній автор картин “Брати з Азова”, “Січ”, “Кара киями”, перший ілюстратор “Енеїди” Василь Корнієнко; дослідник прадавніх курганів і печер, відкривач криворізької залізорудної жили Олександр Поль.

Три мужні лицарі своїми долями засвідчили любов і вірність Україні, поклали все – навіть власне життя на її Вівтар.

Зміст:

  • Зажурена калина
  • Чари
  • Степовий колумб


Заремба В.І. Три шляхи до вівтаря: Історичні повісті.- Дніпропетровськ: Січ, 1992.- 455 с.

ISBN 5-7775-0461-2

Також Ви можете прочитати на нашому сайті оповідання Володимира Заремби Пароль до Енея.

Для того, щоб завжди бути в курсі того, що цікавого відбувається в Січеславській Просвіті підписуйтесь на нашу сторінку в мережі Facebook