Дописи - Сторінка 13 з 14 - Січеславська Просвіта

Дописи

Стінопис на честь Івана Труби

Стінопис на честь Івана Труби було відкрито 9 вересня 2019 року біля будівлі Січеславської Просвіти, завдяки проекту “Слово на стіні” та його очільниці Анастасії Тепляковій.

“Іван Труба безпосередньо пов’язаний із Просвітою. Ми також вважаємо, що наше успішне майбутнє пов’язане з освітою людей. Він, як і ми, намагався доносити людям свої знання простою мовою. В останні дні, аби завершити мурал, ми працювали до пізньої ночі”, – розповіла керівниця проекту “Слово на стіні” Анастасія Теплякова.

Іван Михайлович Труба – український письменник, перекладач, громадський і політичний діяч, інженер-технолог народився 9 вересня 1878 року у м. Гомель, нині Білорусь.

Поруч із зображенням Івана Труби також було закарбовано його цитату:

Наша історія добре нас учить, що наша воля зникла і зсклизла від нас разом і з силою, і з розумом. Вернім же їх.

В освіті буде наша і слава, і воля.

— Іван Труба

На відкритті стнопису також був присутній й онук Івана Труби Ярослав Михайлович Матросов, який поділився цікавими фактами з біографії свого діда й розповів про його життя. Ярослав Матросов подякував усім причетним до створення стінопису й зазначив, що його предок боровся за те, щоб наше місто було освідченим та українським.

Запрошуємо усіх дніпрян і гостей міста Дніпро відвідати стінопис на честь Івана Труби та зробити на пам’ять світлину.

Січеславська область – публічне обговорення

Тільки завершилась подія Січеславська область – публічне обговорення в приміщенні Січеславської Просвіти.

З доповідями виступили Микола Чабан, Максим Мірошниченко та Кирило Дороленко.

Всі зацікавлені, що прийшли взяти участь у дискусії почули достатню кількість аргументів на користь перейменування нашої області з Дніпропетровської на Січеславську.

Пропонуємо вам самостійно переглянути усі доповіді.

Газета “Східна слобожанщина”

Газета "Східна Слобожанщина"
Газета “Східна Слобожанщина”

Перший конгрес українців Росії

23 – 24 жовтня 1993 року у Москві відбувся Перший Конгрес украінців Російськоі федераціі. Разом зібралися делегати багаточисельних украінських товариств Росіі: від Воронезькоі області до Далекого сходу, від Мурманська до Ставрополя; було багато гостей, зокрема з Украіни. У конгресі прийняли участь 4 делегати и 1 гість від Воронезького украінського товариства “ПЕРЕВЕСЛО”. Відбулася змістовна розмова про шляхи відродження і розвитку украінців в Росіі. В багатьох украінських товариствах засновані та успішно діють Украінські культурні центри. в школах викладаеться украінська мова, на якій також випускаються газети, виступають театральні колективи, підтримуються культурні зв’язки між Украінськими товариствами Росіі та областями Украіни, зокрема, Воронезькоі та Харківськоі областей. Виступали представники владних структур та міністерств Росіі і Украіни. Цікаво, що деякі російськи високопосадові діячі (Михайлов, Явлінський) виступали на украінській мові, чим здивували багатьох учасників Конгресу. В постанові Конгресу констатуеться складання координаційного товариства – Об’еднання украінців Росіі (ОУР), вибрана Рада та ревізійна комісія. Головою Ради став А.А.Руденко-Десняк (Москва), в Раду ввійшов і наш представник – професор Воронезького університету В.М.Іскра. Силами майстрів мистецтв Украіни для делегатів був даний концерт. Другий концерт дали самі делегати та гості Конгресу. З великим успіхом на ньому виступила воронезький композитор і співачка Л.Журавель.

Українська мова на Воронежчині

В південних районах - калина,
По селах - вишневі садки,
В лісах пломеніе шипшина,
І в зелені білі хатки.
 
Живуть там здавна украінці,
Звичаі своі зберегли,
- Господарі ми чи чужинці,
Не знаем, звемося “хохли”.
 
Як праска, пройшлася система
По долях “радянських людей”,
Знущався, карав чорний демон
Під стягом марксистських ідей.
 
Холодними ранками - роси,
Горять чорнобривці, як жар,
Одягнена в зелені Розсош
Садками розцвів Богучар.
 
Культури вкраінськоі попіл
Ще теплий під небом лежить,
І спокій, страхітливий спокій
Приреченим птахом кричить.
 
А мова живе, мова діе,
В південних районах звучить
Серцями людей володіе
І гріе іх душі щомить.
 
Як скарб, віддають іі дітям
Батьки тут із давен давен,
Як чудо, сія перед світом
Воронезький біль-феномен.
 
Живи, розквітай, наша мово,
Гартуйся в священній борні,
Рости, украінськее слово,
В духовній, святій борозні.

Микола БІРЮК. 5.12.1992

З нашої історії

Зараз, коли украінський нарід став на шлях відродження і об’еднання, цікаво пригадать, як південно-західні райони Воронежчини, де більшість мешканців – украінці, були колись заселені нашими прадідами і за скільки віків денаціоналізовані і зрусифіковані. 400 років тому в 16 ст. в степах сьогоднішньоі Воронежчини, або “Поля”, з’являються перші ватаги украінців, яких в офіційних російських документах називають “черкаси”. В 1652 році на річці Тихій Сосні і Острогорці був осаджений Острогожськ. Це і було перше крупне украінське поселення на Воронежчині. Після заснування Острогожська украінці поселилися і і по інших містах, так і склався козачий Острогозький Слобідський полк (дивись: Д.І.Багалій “Історія Слобідськоі Украіни”, Харків, 1918, перевидано в 1993 році). Нащадки козаків цього полку та вільних переселенців з Східноі Украіни живуть сьогодні в Кантемирівському, Богучарському, Розсошанському, Острогозькому та інших районах нашої області. Я хотів би навести хронологію, яка показуе процес нищення наші мови і культури от тих часів і до наших днів. В 1673 році цар Олексій Михайлович заборонив привезення до свого двору українських книжок. З 1709 року у Москві провадиться обов’язкова цензура всіх українських видань. 1765-69 рр. Зруйнування Слобідських полків. Указ Синоду про вилучення у населення українських книжок. 1784 рік – циркуляр Синоду про обов’язковість чистоі російськоі мови в усіх училищах. 1863 рік – секретний циркуляр за номером 394 міністра внутрішніх справ Валуева, яким заборонялося видавати книги українською мовою в Росіі, оскільки “ніякоі малоросійськоі мови не було, немае і не може бути” ?! 1876 рік – Указ, за яким не допускалось друкування та видання книг українською мовою. 1908 рік – україномовну освіту визнано шкідливою. Тільки в 20-х роках нашого століття в наших краях провадиться в життя політика украінізаціі. Виходять газети українською мовою, відкриваються школи й училища, де украінська мова головна, багато українських бібліотек. Але жорстокі сталінські репресії під гаслом боротьби проти “буржуазного націоналізму” в 19-35 роках ХХ століття знищили в нас пошти все українське. До 80-х років на Воронежчині відбувалася тотальна денаціоналізація украінців, як і інших народностей, які тут мешкають і тільки розпад Радянського Союзу і формування незалежноі Украіни дали новий імпульс відродженню національноі свідомості воронезьких украінців. Вячеслав СВИСТУНОВ