Від Луганська і до Львова – одне серце, одна мова! – плакат в підтримку єдності та діалогу між усіма куточками України, частина проекту “Дій, не стій“, який реалізовується Січеславською Просвітою для створення умов сталого розвитку суспільства по всій території України, в рамках реалізації ініціативи ПРООН “Цілі сталого розвитку“.
поширте його в Ваших улюблених соціальних мережах, додавши Ваш мотиваційний текст, чому для Вас це важливо;
при наявності принтера, знайдіть папір формату А4. Для збереження довкілля краще використовувати непотрібний папір, з однієї сторони якого уже щось було надруковано. Ви можете організувати збір такого паперу у себе вдома чи в офісі;
надрукуйте на принтері необхідну кількість копій;
самостійно або з допомогою друзів розклейте ці плакати в місцях, де їх зможе побачити багато людей;
напишіть про свій досвід в соціальних мережах, щоб мотивувати інших долучатись до проекту “Дій, не стій!”;
спробуйте самі створити дизайн чорно-білого плакату формату А4 і надішліть його нам зі сторінки Контакти.
… Цю місцину (слободу Половицю) своїми босими ногами стоптав поет-бідак Іван Манжура. Присідав на камінь, вдихав вологе Дніпрове повітря, вслухався у плескіт хвиль.
Й у захваті одного разу вигукне до свого друга Івана Василенка:
Іншої місцини для душі не знаю. Найдорожча вона мені.
Тоді, Іване Івановичу, я поділюсь з вами … Теж найдорожчим для мене, – відповів співбесідник і дістав з шухляди пожовклий документ. – Беріть, хай іде до людей!..
Поет швидко пробіг очима по аркушу. Так, це була новина, великої цінності документ. Й він з’явиться друком. Завдяки поетові Івану Манжурі.
“СПИСОК ПОДІЛУ ЗЕМЛІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО“
Віддано по 100 000 десятин землі: намісникові краю Потьомкіну, князеві В’яземскому, генералові Прозоровському.
Передано 21.614 десятин графові Браницькому, 19.324 десятини графові Кам’янському, 30 000 десятин і с.Грушівку генералові Стрекалову;
Віддано по 12 000 купцю Фалпєву, генералу Спиридонову, секретар-майору Неплюєву;
Передано по 3 000 десятин: прем’єр-майору Неплюєву, провіант-майстеру Синельникову, підполковникам Синельникову, Лалашову, поручикам Лосєву, Чорткову, Александрову, Озерову, Попову.
Ось звідки сумні спомини людей!
Чому просторами Запорожжя залунало:
Ой, з-під города, з-під Єлисавета
Не сизі орли вилітали.
Ой, там збирались, ой там збирались
Все пани сенатори.
Пани сенатори, пребольші генерали,
Вони думали-гадали:
Ой, як нам, панам сенаторам,
Запорозьку землю взяти!
І буде вдячний йому поет – за цю подаровану знахідку. За прихист, за щирі бесіди, за підтримку.
Й одним подихом занотує: у день 25 листопада 1890 го.
Поет Іван Манжура подарує йому свою поезію:
Шановному Іванові Григоровичу Василенку
Згадайте-бо, ачи давненько
В моїй голівоньці смутненько
Чмілі лежащії гули!
Гули чмелі, а це відколи
Натомість щиро ярі бджоли
Гніздо у ній собі звели.
Робочі єсть, та через матку -
Усе чогось то мало "взятку",
Немов в Ізматченім рої...
Ох, не бджоли ото невдашні.
Усе то мрії необашні,
Та щирі думоньки мої.
Нівроку їм, нехай ведуться,
Комусь то може і здадуться -
Вони під той ледачий час.
А поки що ми по-старому,
Щоб з серця збавити оскому,
Потягнем "гіркої" не раз.
Вірш вдячності, вірш щирості. Й, може, звідси. з каменю на монастирському острові. з Половиці того дня Іван Манжура вирушив у ту мандрівку. Він стрінеться з довгожителями села Олексіївки Олександрівського повіту, – і знову спогад про Січ, про гірку долю українців.
Він назве свій запис променисто чітко і точно:”Картинка введення катерининських порядків у Запорозькому краю”.
“Ото зігнали звідтіля запорожців (переселилися на Чорноморську лінію), почала зараз комісарів наставляти, а ті вже нове “положеніє” людям давати, аби всяка душа пашпорт мала і до якої слободи приписувалась.
А наші діди, а може ще й прадіди, жили саме на Орелі: там хутір, там хутір, покопають було землянки та й живуть собі. Якраз, як вийшло оте положеніє, кинулись комісарів вибирати з наших братчиків, щоб і балакати з нами розумів, і такеє.
От і почали вони те “положеніє” вводити. Зараз було де приїдуть на хутір: “Приймайте пашпорти!” – кажуть. “Не хочемо”. – “Беріть якого” – скажуть. Та й вихватять з громади чоловіка. Зараз коневі до хвоста укрутять та й гайда у Нехворощу (слобідка Костяниноградського повіту Полтавської губернії).
Приведуть такого у Нехворощу, а на ньому вже й шкіра облізла. Так його за дорогу нагайками зчешуть. Покинуть його там та знову по хуторах. “Приймаєте нове “положеніє”?” -“Ні!” – “Не хочете приписуватись?” – “Не хочемо”. – “Беріть!”.
Та ще нового відведуть у Нехворощу, а того першого назад приведуть. Так, кажуть, усім буде, тільки не сядете на нове “положеніє” те”.
Люди довго кріпились, а то побачили, що вже непереливки – пішли на те “положеніє”, та й поприписувались. Тільки двоє тоді – Хижняк та Кошельняк і не пішли на те. “Не хочемо”, – кажуть. Що їм, розказують, лише не було. Аж укрутили їх коням до хвоста. Згодних же женуть ходою, а їх, як попаде, волочуть. Поки приволокли, а в їх уже й кістки не світяться.
Приволокли їх та й кинули в яму. На ранок Хижняк умер, а Кошельняка на палю настромили”.
Це уривок з оповідання “Де половіли степи”, що був опублікований в книжці Володимира Заремби “Фатальний вибір“.
“Фатальний вибір” книжка авторства Володимира Заремби, яка вміщує історичні оповідання, твори з героїки легендарної Української Повстанської Армії, розповіді про звитяги руху шістдесятників, активним учасником якого він був.
Широкою палітрою вирізняється повість-ессе “Живи і пам’ятай”.
Книга зацікавить шанувальників творчості українських письменників. поведе їх стежинами далекого і недавнього.
