11 грудня о 17:00 у Січеславській Просвіті дивилися фільм “Сунична галявина” (1957), режисер Інгмар Бергман. У фільмі піднімаються провокаційні питання самопізнання і людського існування, він вважається одним з найкращих фільмів Бергмана.
«Ах, коли твір мистецтва такий прекрасний, яким неймовірно гарним має бути те, що його надихнуло!»«Сунична галявина» шведа Інґмара Берґмана вже давно стала кінокласикою. Також це один із моїх улюблених фільмів, і якщо постало питання, про що б я хотіла розповісти, який фільм я б хотіла показати більш широкому колу людей, то сумнівів майже не виникло:) Дякую всім, хто долучився до організації, дякую всім тим, хто у цей холодний та вітряний суботній вечір не полінувався прийти і доторкнутися до прекрасного. Зі слів відвідувачів: – «Я давно вважаю приміщення Просвіти ідеальним для показів фільмів, і ось нарешті це відбувається. Але ж як незвично, що перегляди починаються зі шведської класики!» – «Зараз такого кіна вже не знімають!» – «Кільканадцятигодинна мандрівка у такому поважному віці місцями дитинства, юності та молодості буквально і як подорож життєвим шляхом головного героя. Ось є люди, в очах яких він не дуже хороший, ось є ті, хто згадує про нього добре, а ось ще є молодь, дивовижна молодь, дивлячись на яку не шкодуєш, що прожив це життя, вони надихають!»Та інше…Далі – тільки більше!
«Я завжди хотів, щоб мої вірші не залишали людей байдужими, а тому намагався бути відвертим, правдивим, лірично окриленим».
Один відомий поет писав, що душу не зігрівають ті, що самі не палають і не горять.
Наша розповідь про людину, яка все своє життя, буквально, до останнього подиху, присвятила Україні; яка зігрівала своєю творчістю, своїм запалом, енергією, відданістю і самопосвятою…
7 грудня 2021 року виповнюється 90 років від дня народження великого і незабутнього Сина України – Володимира Івановича Сіренка.
Багато випробувань випало на його долю саме через любов до рідної землі, до своєї мови, до свого народу.
Чорний камінь я в неї ніколи не кину.
Хай вона колисає блакить степову.
Сню тобою з дитинства,
моя Україно,
доки є ти на світі — живу.
***
Біленька хата, верби край ставка.
В городі, мов квітуча вишня, – мати.
Любов до Батьківщини витіка
Із-під порога батьківської хати.
***
Наша мова – і будні, і свята.
Як і нам, їй не буде кінця.
Нею нам ворогів спопеляти
І братів зігрівати серця.
У своїй передмові до поетичної збірки «Голгофа» він коротко написав:
«Все свідоме життя я сповідував Правду, а тому мені завжди діставалось на горіхи. 1967 року за цю святую Правду та ще за те, що кинув російську мову і почав писати рідною, став на оборону її, мене виключили з КПРС, позбавили роботи журналіста. Більше як двадцять років з ярликами «націоналіст» і «антирадянщик» я перебивався на випадкових посадах, мені не давали друкуватись, брати участь в літературному процесі. Але я писав. Позбавити людину творчості може лише смерть».
В Січеславській Просвіті цього дня зібралися переважно ті люди, яким пощастило знати поета особисто. Захід видався надзвичайно теплим і щирим. Встигли і посумувати, і повеселитися. Адже сам поет мав прекрасне почуття гумору. Його «Куценики» – родзинку вечора – з захопленням читали майже всі присутні ледь не перебиваючи одне одного.
***
Як довести отим дурним і лютим
прихильникам не духу, а жратви,
що, як вони, і я сьогодні в скруті,
але не раб і не сміття Москви.
***
Не кожний, хто народжений, людина.
Запам’ятай, в життя зробивши крок, —
людина той, пряма у кого спина
і голова зоріє від думок.
* * *
Не таланить на вождів
нашому народу.
Той від влади одурів,
той дурний від роду.
Все своє буремне життя Володимир Сіренко боровся за незалежність нашої держави, за її розвиток і творчим словом, і власним прикладом. Був свідомим націоналістом, величезним оптимістом. Пройшов нелегкий, але довгий життєвий шлях і попри свій вже поважний вік, займав завжди активну громадянську позицію.
У віці понад 80 років, а точніше – в День Державного Прапора, 23 серпня 2013 року просто на Майдані в Кам’янському, на велелюдному мітингу. долучився до лав націоналістичної партії ВО “Свобода”, збирався балотуватися на виборах… Та, на жаль, не встиг…
Хочу, щоб у місті й поза містом –
Всюди, де святиться мій народ,
Мене звали націоналістом, –
Це одна з найвищих нагород.
***
Не вимолюють волю – виносять із бою,
З тюрем, де не побачити сяйва зорі.
Незалежність – коли прапор твій над тобою
Й на землі твоїй – мова твоїх матерів.
***
Тож будемо вищими й віщими,
Нехай нам не згубиться лік:
Якщо ми себе не понищимо –
Ніхто нас не знищить повік!
Команда Січеславської Просвіти висловлює щиру подяку всім присутнім, окреме спасибі за сприяння та надані матеріали Центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка та особисто Т. Герасюті (м. Кам’янське), Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці (ДОУНБ), а також завідувачці Канадсько-Українського бібліотечного Центру ДОУНБ Наталії Біловицькій.
11 грудня о 17:00 у Січеславській Просвіті дивимось фільм “Сунична галявина” (1957), режисер Інгмар Бергман. У фільмі піднімаються провокаційні питання самопізнання і людського існування, він вважається одним з найкращих фільмів Бергмана. Координатор КіноКлубу Січеславської Просвіти, автор блогу про кіно – пані Ірина. (https://t.me/blogIprokino)
Слова героя: “Наші стосунки з людьми зазвичай складаються з обговорення вчинків та характерів інших людей. В певний момент це стало для мене нестерпним, і я добровільно відмовився від того, що називається спілкуванням. Це привело до того, що на схилі своїх днів я залишився один. Все життя провів, повністю віддаючись роботі, – і я щасливий, що це так. Те, що починалося як боротьба за існування, врешті перетворилося у пристрасть до науки. У мене є син, також лікар. Живе в Лунді. Давно одружений, але дітей не має. Моя мати ще жива і сповнена сил, незважаючи на свій старечий вік. Моя дружина померла багато років тому. Мені дуже пощастило з економкою. Варто зізнатися – я жахливий педант. Це, напевно, стражденно для тих, хто живе зі мною поруч. Дуже стражденно. Мене звуть Ебергард Ісаак Борг. Мені 78 років. Завтра я повинен бути в Лунді, де відбудеться урочиста церемонія із врученням мені почесного звання до 50-ліття лікарської практики…”
